Розділ «Борва мечів»

— Почуваюся тут, наче велетень — вище цілого світу!

— На Перешийку є дерева, удвічі вищі за цю вежу, — нагадав їй брат.

— Та є, але ж там навколо стоять такі самі! — відповіла Мейра. — Світ на Перешийку здається тісним, небо — таким маленьким, а тут… чуєш вітер, братику? Лишень подивися, який тут простір, скільки усього навколо!

Справді, краєвид звідти відкривався неабиякий. На півдні починалися передгір’я, а за ними височіли й самі сіро-зелені гори. У всіх інших напрямках бігли, наче море, хвилясті рівнини Нового Дарунку — далі, ніж бачило око.

— Я гадав, ми звідси вже побачимо Стіну, — розчаровано проказав Бран. — От дурненький — до неї ще, мабуть, верст зо двісті.

Від самої згадки про Стіну він відчув утому і холод.

— Йоджене! А що ми робитимемо, коли дістанемося Стіни? Пан дядько завжди розповідали, яка вона величезна — аж сто сажнів заввишки і така товста біля основи, що брами крізь неї нагадують підземні ходи. Як ми втрапимо на той бік, аби далі шукати триокого гайворона?

— Я чув, уздовж Стіни стоїть чимало покинутих замків, — відповів Йоджен. — Їх збудувала Нічна Варта, але потім залишила порожніми. Може, у якомусь віднайдеться прохід на той бік.

«Примарні замки» — так казала про них Стара Мамка. Маестер Лювин якось примусив Брана вивчити назви усіх паланок Нічної Варти уздовж Стіни. То була нелегка справа, адже замків було аж дев’ятнадцять, хоча Варта ніколи не заселяла одночасно більше сімнадцяти. На бенкеті, де шанували приїзд короля Роберта до Зимосічі, Бран проказав усі назви дядькові Бенджену спершу зі сходу на захід, а тоді з заходу на схід. Бенджен Старк засміявся і відповів:

— Ти, Бране, знаєш їх краще за мене! Може, тобі варто стати першим розвідником, а мені лишитися тут за тебе?

Але те сталося раніше, ніж Бран упав і зламав хребта разом з усіма своїми мріями. А до того часу, коли Бран прокинувся від сну калікою, дядько давно вже повернувся до замку Чорного.

— Дядько казали, що коли якийсь замок залишають, то брами замуровують льодом і каменем, — мовив Бран.

— То доведеться їх знову відчинити! — легковажно вигукнула Мейра.

Бранові стало незатишно.

— Цього робити не варто! З іншого боку може з’явитися щось страшне. Треба піти до замку Чорного і наказати князеві-воєводі пустити нас крізь браму.

— Ваша милосте, — відповів на це Йоджен, — замку Чорного нам якраз варто уникати, як ми уникали королівського гостинця. Адже там служить кількасот людей.

— Братчиків Нічної Варти! — заперечив Бран. — Вони давали обітниці не брати участі у війнах і таке різне.

— Саме так, — кивнув Йоджен, — але досить і одного кривоприсяжця, щоб порушити обітницю і продати вашу таємницю залізнякам або байстрюку Болтона. Та й не можемо ми бути певні, що Варта схоче нас пропустити. Їм може спасти на думку втримати нас у себе або відіслати назад.

— Але ж пан батько були другом Нічної Варти, а пан дядько і досі перший розвідник! Дядько можуть знати, де живе триокий гайворон. І Джон теж у замку Чорному!

Бран плекав палку надію знову побачити і Джона, і їхнього дядька. Останні чорні братчики, що відвідували Зимосіч, розповіли, що Бенджен Старк зник у розвідці. Але ж дотепер він мав уже знайти зворотній шлях!