Розділ «Борва мечів»

— Боги створили землю, щоб її поділяли між собою всі люди. Та коли прийшли королі з золотими вінцями і залізними мечами, то завимагали її собі. «Мої дерева» — казав король, — «вам їсти яблука з них зась! Мої річки — не смійте ловити рибу! Мої ліси — не можна полювати! Моя земля, моя вода, мій замок, моя донька! Не чіпайте нічого пальцем, бо відрубаю руки! Але якщо схилите коліна, то може, дам трохи понюхати з мого добра.» Ти кажеш, ми — грабіжники. Та принаймні грабіжник має хоробрість, розум і спритність. А колінкареві досить мати коліна, щоб на них ставати.

— Харма і Торба-з-Кістками приходять не по рибу та яблука. Вони забирають мечі та сокири, прянощі та шовки, хутра та гроші до останньої монети. Забирають персні та обручки, барила вина влітку і барила солонини взимку, а жінок крадуть і уводять за Стіну кожної пори кожного року.

— То й що, як уводять? На мене, хай краще вкраде дужий та сміливий, ніж батько силоміць одружить зі слабаком.

— Ти так кажеш, але звідки знаєш? Раптом тебе вкрав би хтось, кого ти ненавидиш?

— Хе, аби вкрасти мене, йому б знадобилася уся сила, спритність і хоробрість, яка є на світі! Тоді й сини його були б меткі та сильні. За віщо мені ненавидіти такого чоловіка?

— Може, він ніколи не миється і смердить, як ведмідь.

— То я б його пхнула до струмка чи вилила на голову цебро води. Та й що то за чоловік, який квітками пахтить?

— Що поганого у квітках?

— Хай квітками бджоли утішаються. А собі в ліжко я хочу не квітку, а оце.

Ігритта спробувала ухопитися рукою за передок Джонових штанів. Але Джон перехопив її зап’ясток.

— А раптом чоловік, що тебе вкрав — п’яндиголова? — наполягав він. — Раптом він — брутальний харцизяка, лютий і жорстокий?

Джон стиснув їй руку сильніше, щоб підкріпити свої слова.

— Раптом він дужіший за тебе і полюбляє бити аж до крові?

— То вріжу йому горлянку вві сні. Ти, Джоне Сніговію, нічого не знаєш.

Ігритта вивернулася, наче вугор, і вислизнула з Джонової руки.

«Одну річ я таки знаю: ти — дике створіння аж до кісток.» Про це легко забувалося, коли вони разом сміялися або палко цілувалися. Та потім хтось із них казав або робив щось таке, від чого інший усвідомлював, яка стіна стоїть між їхніми світами.

— Чоловік може мати жінку або мати ножа, — казала йому Ігритта. — Де є ніж, там немає неволі. Кожна дівчинка дізнається про те від матері.

Вона виклично задерла носа і струснула рясною рудою шапкою.

— А землю чоловіки не можуть підкорити так само, як море чи небо. Ви, колінкарі, гадаєте, що вам скорилася уся земля. Та Манс покаже вам, як ви помиляєтеся.

Вихвалялася вона гучно, але слова лунали порожньо. Джон зиркнув навколо — упевнитися, що магнар не чує. Еррок, Чорний Чиряк і Дан-Коноплян тупали за кілька аршинів позаду, але на розмову їхню не зважали. Чорний Чиряк жалівся на дупу.