Розділ «Борва мечів»

— То ви казали щось про мою сестру?

— Серсея пообіцяла Елії, що покаже вас. Лишався день до нашого відплиття, наша матінка і ваш батько усамітнилися, а вона з Хайме повела нас із Елією до вашої світлички. Ваша мамка-годувальниця намагалася нас не пустити, але ваша сестра непокори не терпіла. «Він мій!» — оголосила вона, — «а ти йому — лише молочна корова! Не смій перечити і сиди тихо, бо пан батько виріжуть тобі язика. Корові язик ні до чого, аби мала вим’я!»

— Її милість змалку вміла навертати до себе людей, — зазначив Тиріон. Його дуже здивувало, що сестра оголосила його своїм — хай що це означало. — Але ніде правди діти: відтоді вона вже ніколи не кидалася так палко оголошувати мене своїм.

— Серсея навіть розгорнула ваші пелюшки, щоб ми краще бачили, — продовжив дорнійський князь. — Ви справді мали досить лихе око і якусь чорну порость на черепі. Ну може, ще голова була трохи більша, ніж зазвичай… але ані хвоста, ані бороди, ані зубів, ані пазурів, і між ніг лише маленька рожева цюцюрка. Ми стільки наслухалися чарівних пліток про зловісне прокляття князя Тайвина… а воно виявилося бридким червоним немовлям із миршавими покривленими ніжками. Елія навіть трошки потуркотіла над вами, як зазвичай роблять дівчата над немовлятами. Певен, ви таке чули — вони так само туркочуть над маленькими кошенятами та грайливими цуциками. Мені здалося, що Елія сама хотіла побавити вас на руках, зовсім не зважаючи на вашу потворність. Коли я зауважив, що бачу перед собою не таке вже й жахливе чудовисько, ваша сестра визвірилася: «Він убив мою матір!» і скрутила вашу цюцюрку так, що я злякався, чи не відірве зовсім. Ви заверещали, але Серсея не відпускала, доки ваш брат Хайме не мовив: «Ану пусти, йому ж боляче!». На те вона відповіла: «Байдуже. Усі кажуть, що він скоро помре. Мав би вже померти, та чогось зажився.»

Сонце яскраво сяяло у небі, день був напрочуд теплий як для осінньої пори, але Тиріон Ланістер, почувши ці слова, аж закрижанів. «Люба сестричка.» Він почухав рубець носа і подарував дорнійцеві найпронизливіший погляд свого лихого ока. «Навіщо він це розповідає? Випробовує? Чи наслідує Серсею: крутить мені цюцюрку, щоб примусити верещати?»

— Не забудьте розповісти моєму батькові. Це його розважить не гірше, ніж мене. Особливо про хвіст. Він у мене насправді був, але батько відрізав.

Князь Оберин видав коротенький смішок.

— А ви стали цікавіші, відколи я бачив вас востаннє.

— Можливо. Хотів, щоправда, стати вищим. Та вже як вийшло.

— До речі про цікавинки: я чув одну від управителя князя Пряжника. Він розказує, що ви обклали податком найпотаємніші жіночі гаманці.

— То податок на послуги повій, — відповів Тиріон, роздратований згадкою. «Клятий батечко намудрував, хай йому грець.» — Один мідний шеляг за кожне, гм… злягання. Правиця Короля знамірився таким чином заохотити добропорядність у місті.

«І заразом зібрати грошей на весілля Джофрі.» Міщани, певна річ, винуватили не кого іншого, як Тиріона — коронного підскарбія. Брон казав, що новий податок уже називають «карликів шеляг». Якщо вірити сердюкові, у всіх бурдеях та шинках можна почути наспів: «Ноги ширше розкидай, шаг Півпану віддавай!».

— Простежу, щоб у гамані було досить мідної грошви. Навіть великий князь мусить сплачувати королівські податки.

— Навіщо вам повії? — Він зиркнув назад, туди, де серед інших жінок їхала Еларія Піщанець. — Невже ви у дорозі стомилися од вашої коханої?

— Аж ніяк. Ми поділяємо надто багато спільного. — Князь Оберин здвигнув плечима. — Та ще досі не поділяли ліжко з гарною білявкою. А Еларії аж свербить. Ви, часом, не знаєте годящої жіночки?

— Я одружений чоловік. — «Еге ж, одружився один — ще й дружини в ліжку не спізнав.» — До хвойд я більше не вчащаю.

«Хіба що схочу побачити їх на шибениці.»

Зненацька Оберин змінив напрям розмови.

— Кажуть, що на королівському весіллі до столу подадуть сімдесят сім страв, чи не так?

— Невже ви голодні, великий князю?