Розділ «Борва мечів»

— Вінценосний череп дому Манівець. Золото і кістка на чорному. — З кожною правильною відповіддю Под набирався упевненості. — Це Манівці, чиє дідицтво — Крулегріб.

— Три чорні павуки, абощо?

— Скорпіони, пане. Дім Коргил на Пісковці. Три скорпіони, чорні на черлені.

— Червоне та жовте, а між ними якась зубата риска.

— То вогні Геєнни. Дім Уллер.

Тиріон був уражений. «А малий меткий нівроку. Якби ж йому язик у горлі колом не ставав…»

— Далі, Поде! — заохотив він. — Назвеш усіх — матимеш від мене даруночок.

— Схоже на пиріг із червоних та білих шматків. Посередині золота долоня.

— Дім Аліріон з Божеласки.

— Червона курка жере змію. Чи щось таке.

— Гаргалени з Солемор’я. То василіск. Пане. Перепрошую. Не курка. Черлений, чорна змія у дзьобі.

— Чудово! — вигукнув Тиріон. — І ще один, хлопче.

Брон понишпорив очима по шерегах дедалі ближчих дорнійців.

— Останній знак — золоте пір’я на зелених клітинах.

— То перо для письма, пане. Джордейни з Тору.

Тиріон зареготав.

— Дев’ять, усі до останнього! Я й сам би краще не назвав.

Тут він, щоправда, трохи прибрехав, але лише для того, щоб додати малому крихту певності.

«Схоже, Мартел обрав собі у дорогу вельми зацне товариство.» Жоден із названих Подом домів не був ані малим, ані збіднілим, ані незначним. Королівським гостинцем їхали дев’ятеро з найвельможніших панів Дорну або їхні спадкоємці. Чомусь Тиріонові здавалося, що вони подолали далекий шлях не заради ведмедя-танцюриста. Ні, це послання. «І хай мене Інші вхоплять, якщо воно мені до вподоби.» Тиріон спитав себе, чи правильно вчинив, відіславши Мирцелу морем до Сонцеспису.

— Мосьпане, — звернувся до нього Подрік, трохи знітившись, — ношів немає.