Розділ «Борва мечів»

— Невже лицарський звичай дозволяє погрожувати хазяїнові просто за його хлібом та сиром? — дорікнув господар на Жахокромі. — На півночі ми споконвіку вважаємо закони гостинності святими та непорушними.

— Я тут не за гостя, а за бранця. Ваш цап відрубав мені руку. Якщо ви гадаєте, що за кілька копчених слив я про це забуду, то гірко помиляєтеся.

Такої відповіді Руз Болтон, схоже, не чекав.

— Може, і помиляюся. Може, мені варто подарувати вас на весілля Едмурові Таллі… або стяти вам голову, як ваша сестра вчинила з Едардом Старком.

— Оцього робити не раджу. Кастерлі-на-Скелі має довгу пам’ять.

— Між вашою скелею та моїми мурами пролягають тисячі верст гір, моря та боліт. Ворожість Ланістерів — порожні слова для Болтонів.

— Нехай так. Але дружба Ланістерів — не порожні слова.

Хайме почав думати, що зрозумів, у яку гру вони зараз грають. «Але чи розуміє дівчисько?» Про це думати не хотілося.

— Я не певен, що з такими, як ви, варто дружити розумній людині. — Руз Болтон майнув до малого. — Елмаре, відріж нашим гостям смаженини.

Брієнні подали першій, та вона їжі навіть не торкнулася.

— Ваша вельможносте, — мовила дівчина. — Пана Хайме призначено на обмін за доньок пані Кетлін. Ви мусите звільнити нас, щоб ми могли продовжити шлях.

— Крук із Водоплину приніс новину про втечу, а не про обмін бранців. Якщо ви, ласкава панно, допомогли цьому бранцеві уникнути полону, то ви винні у зраді.

Здоровачка зіп’ялася на ноги.

— Я служу пані Старк!

— А я служу Королю-на-Півночі. Або Королю-без-Півночі, як його вже кличуть деякі дотепники. Мій король ніколи не мав наміру повертати пана Хайме його родичам Ланістерам.

— Сідайте до вечері, Брієнно, — закликав Хайме. Елмар поставив перед ним на тарелі шмат смаженини, темний та кривавий. — Якби Болтон хотів нас убити, то не витрачав би на нас свої коштовні сливи, піддаючи небезпеці власні кишки.

Він витріщився на м’ясо, раптом усвідомивши, що однією рукою його не поріже. «Я тепер ледве вартий навіть одного вовчого дівчиська» — подумав він. — «Сучий цап трохи збив на мене ціну. От лишень пані Кетлін навряд чи подякує, якщо отримає від Серсеї своє вовченя без однієї лапи.»

Від такої думки його аж скривило. «Якщо це станеться… б’юся об заклад, винуватим знову зроблять мене.»

Руз Болтон різав м’ясо рівно та неквапно; тарелею розтікався кривавий сік.

— Панно Брієнно, чи будете ви ласкаві сісти, якщо я скажу, що маю намір вислати пана Хайме тим самим шляхом до столиці, яким ви самі збиралися везти його за наказом пані Кетлін?