Розділ «Борва мечів»

Одну за одною він побачив корогви над головами вершників, які довгою запиленою вервечкою виникали з живого зеленого лісу. Звідти, де він стояв, і аж до річки лишилися самі голі чорні дерева — наслідки учиненої ним битви. «Забагато корогов» — кисло подумав Тиріон, спостерігаючи, як летить навсібіч попіл з-під копит дорнійських коней — так само, як летів з-під копит тирелівського передового полку, що зім’яв бік Станісового війська. — «Скидається на те, що Мартел привів із собою половину Дорну.» Тиріон поміркував, чи не можна в цьому знайти якийсь зиск для престолу. Та крім похмурих підозр, на думку нічого не спадало.

— Скільки прапорів ти нарахував? — запитав він Брона.

Лицар-сердюк затінив очі долонею.

— Вісім… ні, дев’ять.

Тиріон крутнувся у сідлі.

— Гей, Поде, ходи сюди! Описуй знаки, які бачиш, і хутко кажи, яким домам вони належать.

Подрік Пейн обережно посунув ближче свого мерина. Хлопчина віз великого королівського прапора Джофрі — оленя та лева — хоча і ледве давав ради його чималій вазі. Брон тримав власну Тиріонову корогву — золотого лева на кармазині.

«Малий підростає» — усвідомив Тиріон, коли Под став у стременах, аби краще бачити. — «Скоро височітиме наді мною, як решта двору.» За наказом Тиріона хлопець ретельно вивчив гербовницю Дорну, та це не заважало йому, як завше, смикатися і запинатися.

— Не бачу… Вітер плеще.

— Ану ти, Броне. Кажи, що бачиш.

Брон був вбраний, як личить лицареві — у нового жупана та кунтуша; поперек грудей сяяв палаючий ланцюг.

— Червоне сонце на жовтогарячому тлі, — мовив він, — прохромлене списом.

— Мартел! — негайно відгукнувся Подрік Пейн, вочевидь із полегшенням. — Це дім Мартел на Сонцесписі, мосьпане. Великий князь дорнійський.

— Та його навіть мій кінь упізнав би, — сухо зауважив Тиріон. — Кажи далі, Броне.

— Ліловий прапор з якимись жовтими яйцями.

— Може, лимонами? — припустив Под із надією в голосі. — Лілове поле, засипане лимонами? То дім Далт. А править він, чекайте… у Лимоннику.

— Та невже? От дивина. Далі великий чорний птах на жовтому. У пазурях тримає щось рожеве з білим. Прапор ляпає, дідька тут побачиш.

— То стерв’ятник Чорнощовби, тримає немовля у кігтях, — пояснив Под. — Дому Чорнощовб із Чорнощовби, пане.

Брон зареготав.

— Знову книжок перечитався? Багато читатимеш, малий, то очі для бою зіпсуєш. Бачу черепа. Прапор чорний.