Розділ «Борва мечів»

«Едрік Шторм.»

— Я балакав з ним у Аегоновому саду.

— Саме так, як вона бажала. Саме так, як вона бачила. — Станіс зітхнув. — Він тебе причарував, чи не так? Він має такий хист — отримав від батька через кров. Він знає, що є сином короля, та інколи забуває, не без власної волі, що уродився байстрюком. І обожнює Роберта, як обожнював його Ренлі, коли був малий. Мій ясновельможний брат грався у щедрого і турботливого батька, коли відвідував Штормолам. Надсилав подарунки… мечі та коней, розкішні хутряні кунтуші та делії. Насправді, звісно, те все надсилав євнух. Малий писав до Червоного Дитинця вдячні листи, а Роберт реготав і питав Вариса: «ану цікаво, що я йому подарував цьогоріч?». Утім, Ренлі був не ліпший. Він віддав виховання хлопчика маестрам і каштелянам, які усі до одного впали перед його чарами. Пенроз обрав померти, але не віддати малого, коли я його вимагав.

Король заскреготів зубами.

— За те я й досі на нього гніваюся! Як він смів думати, що я скривджу малого? Я ж обрав Роберта, хіба ні? Коли настав той тяжкий день, я обрав рідну кров, а не присягу та честь!

«Він жодного разу не сказав ім’я хлопчика.» Давоса охопило занепокоєння.

— Сподіваюся, юний Едрік скоро видужає.

Станіс недбало відмахнувся від його турботи.

— То лише застуда, нема про що казати. Ну кашляє, ну дрижаки хапає. Скоро маестер Пилос поставить його на ноги. Ти мусиш розуміти: сам по собі малий нічого не вартий, але у його жилах тече кров мого брата. Вона каже, що у королівській крові є неабияка сила.

Давос не мусив питати, хто така «вона».

Станіс торкнувся Мальованого Столу.

— Поглянь-но сюди, цибульний лицарю. Це моя держава за всіма правами. Мій Вестерос.

Він майнув рукою над столом.

— Балачки, що Семицарство складається з семи королівств — то порожня дурня. Аегон побачив це ще три століття тому, коли стояв там, де зараз стоїмо ми. Цього стола змалювали за його наказом. Зобразили річки та затоки, гори та хребти, замки та міста, ярмаркові містечка, озера, ліси та болота… але жодного кордону. Бо кордонів тут не має бути. А має бути одна держава під рукою одного короля.

— Так, одного короля, — погодився Давос. — Бо один король означає мир.

— Я принесу Вестеросові правий суд. Те, на чому пан Аксель розуміється ще гірше, ніж на війні. Острів Клішня нічого б не дав мені… окрім вини за злу та підлу справу. Ти мав рацію. Хай Кельтигар платить за свою зраду сам, власною особою. Коли я сяду на престол, тоді й заплатить. Тоді кожен пожне те, що посіяв — від найвельможнішого князя до найпідлішого хама у канаві. А дехто з них втратить значно більше, ніж членики пальців — це я тобі обіцяю. Вони змусили моє королівство спливати кров’ю, і я цього не забуду.

Король Станіс відвернувся від столу.

— Станьте на коліна, пане Цибульний Лицарю.

— Перепрошую вашу милість?

— За твою цибулю з рибою я колись висвятив тебе у лицарі. А за оце зроблю князем.