Розділ «Борва мечів»

— Пиріг, — відповів Давос. — Мабуть, уже час вечеряти.

Минулого вечора Пиріг приніс їм половину пирога з яловичиною та шкварками, а до нього — глек медовухи. Від самого спогаду в животі починало бурчати.

— Ні, там не одна людина, а декілька!

«Правду каже.» Давос почув принаймні два голоси, а до них кроки, дедалі гучніші. Він зіп’явся на ноги й рушив до ґратів.

Князь Алестер виплутав солому з волосся.

— Це король послав по мене. Або ж королева! Так-так, Селиса не дозволить мені, її родичеві, згнити у цій ямі!

Ззовні цюпи з’явився Пиріг з кільцем ключів у руці. Одразу за ним увійшли пан Аксель Флорент і четверо стражників. Усі стали під смолоскипом і почекали, поки Пиріг знайде потрібного ключа.

— Акселю! — покликав князь Алестер. — Заради богів ласкавих! Хто посилав по мене: король чи королева?

— По тебе, зраднику, ніхто не посилав, — відповів пан Аксель.

Князь Алестер зіщулився так, наче отримав ляпаса.

— Ні, я не скоїв зради, присягаюся! Чому ти мене не слухаєш? Якби ж їхня милість дозволили усе пояснити…

Пиріг устромив великого залізного ключа у замок, крутнув, відчинив ґратчасті двері. Заіржавілі завіси зарипіли, неначе обурюючись.

— Ви, — мовив ключник до Давоса. — Ходімо.

— Куди? — Давос зиркнув на пана Акселя. — Скажіть мені правду, пане: ви хочете мене спалити?

— По вас послали. Ходити можете?

— Ходити можу.

Давос ступив крізь двері. Князь Алестер скрикнув відчайдушно, коли Пиріг знову зачиняв ґрати.

— Прибери смолоскипа, — наказав пан Аксель наглядачеві. — Лиши зрадника у темряві.

— Ні! — заблагав його брат. — Акселю, май ласку, не прибирай світло… божечки, помилуйте…

— Які ще «божечки»? Наш єдиний бог — Ра-Гльор. А крім нього, є тільки Інший.