Розділ «Борва мечів»

Люттю позбавлений мови, Робб щосили вдарив кулаком по столі й відвернув обличчя, щоб Фреї не бачили його сліз. Та їх побачила мати. «Щодня світ стає дедалі темнішим.» Думки Кетлін звернули на Бету, малу доньку пана Родріка, на невтомного маестра Лювина і приязного септона Чайла, на коваля Мікена при кузні, Фарлена та Паллу при псярні, Стару Мамку і простакуватого Ходора. Серце скніло у грудях.

— Благаю, скажіть, що не всіх!

— Ні, не всіх, — відповів Лотар. — Жінки та діти поховалися, серед них і мої небожі Вальдер та Вальдер. Коли Зимосіч зруйнували, вцілілих повів до Жахокрому син князя Болтона.

— Син? Болтон має сина? — Голос Робба лунав придушено.

Заговорив Вальдер Водограй.

— Здається, то лише байстрюк, не шлюбний син.

— Невже Рамзай Сніговій? Чи князь Руз має іншого байстрюка? — Робб насупив чоло. — Той Рамзай був чудовиськом, ницим душогубом. І загинув смертю боягуза. Принаймні такі я чув звістки.

— Про це не скажу — на війні завжди чиниться безлад, гуляє безліч хибних новин та порожніх пліток. Лише знаю, що саме цей байстрюк Болтона порятував жінок Зимосічі, а також малих дітей. Вони зараз у безпеці Жахокрому — всі, хто лишився живий.

— Теон, — раптом вимовив Робб. — Що сталося з Теоном Грейджоєм? Його вбито?

Ламаний Лотар розвів руками і знизав плечима.

— Цього я не знаю, ваша милосте. Вальдер та Вальдер не згадують про його долю. Князь Болтон може знати, якщо отримував листи від свого сина.

Пан Брінден мовив:

— Ми його, звісно, запитаємо.

— Я бачу, ви охоплені скорботою. Мені так прикро, що я приніс нові тяжкі вісті. Певно, варто відкласти розмову на ранок — хай справи чекають, доки ви опануєте себе і зможете…

— Ні! — заперечив Робб. — Я бажав би вирішити справу, не гаючи марно часу.

Її брат Едмур кивнув.

— І я теж. Чи привезли ви, ласкавий пане, відповідь на нашу пропозицію?

— Привіз. — Лотар усміхнувся. — Мій вельможний батько, пан князь, просили переказати вашій милості, що вони згодні на новий шлюбний союз між нашими домами і радо поновлять свою присягу Королю-на-Півночі за умови, що їхня королівська милість вибачаться за образи, завдані домові Фрей, власною королівською особою, лицем до лиця.

Вибачення — начебто невелика ціна за поновлення союзу. Але дрібна мстивість князя Вальдера вколола серце Кетлін моторошним неспокоєм.

— Я радий, що всі ми прагнемо дійти згоди, — обережно відповів Робб. — Я ніколи не мав наміру зчинити між нами ворожнечу, пане Лотаре. Фреї билися на моєму боці вірно та відважно, і я хочу знову мати їх за союзників.