Розділ «Борва мечів»

— Пане воєводо, — почув Сем слова Ронела Гарклая, — ми маємо лише двадцять і двох коней, з яких, боюся, Стіни не дістанеться і половина.

— Та знаю, — загуркотів Мормонт. — Але однак мусимо рушати. Крастер сказав своє слово.

Він зиркнув на захід, де сонце ховалося за купою темних хмар.

— Боги подарували нам перепочинок, та чи надовго?

Мормонт зіскочив з сідла, кинувши крука назад у повітря, тоді побачив Сема і заревів:

— Тарлі!

— Я? — незграбно зіп’явся на ноги Сем.

— Я? — Крук всівся на голову старого воєводи. — Я?

— Твоє прізвище Тарлі? Ти маєш брата у цих краях? Значить, ти. Стули рота, і ходімо зі мною.

— З вами? — самі собою кавкнулися безглузді слова.

Князь-воєвода Мормонт подарував йому нищівний погляд.

— Ти — братчик Нічної Варти. Спробуй не сцятися в штани щоразу, як я на тебе дивлюся. Кажу, ходімо.

Його чоботи хутко зачвакали у грязюці. Сем мусив поспішати, щоб не відстати.

— Я оце думав про твоє драконоскло…

— Воно не моє, — відказав Сем.

— Гаразд, драконоскло Джона Сніговія! Якщо кинджали з драконоскла — це саме те, що нам потрібно, то чому ми їх маємо аж два? Кожен братчик на Стіні мав би отримувати такого кинджала зі зброярні того самого дня, коли проказує обітниці!

— Ми ж не знали…

— Зараз не знали, так! Але ж колись мали знати. Нічна Варта забула, Тарлі, навіщо вона існує на світі! Ніхто здуру не мурує стіну заввишки у сто сажнів, аби завадити дикунам у шкурах красти жінок. Стіну збудували, щоб захищати царину людей… і не від інших людей. Бо дичаки, якщо відкинути дурні забобони — то такі самі люди, як ми. Але минуло надто багато століть і тисячоліть. Ми розучилися впізнавати справжнього ворога, Тарлі. Зараз він тут, а ми навіть не знаємо, як із ним боротися. А чи правду кажуть прості люди, що драконоскло роблять дракони?

— М-маестри гадають, що ні, — пробелькотів Сем. — Маестри кажуть, що воно виходить з вогню земних надр. І називають його обсидіаном.

Мормонт пирхнув.