Розділ «Борва мечів»

— Тут вам броня не знадобиться, ласкава панно, — мовив до неї князь Болтон. — У Гаренголі ви знаходитеся під моїм захистом. Амабело, знайди для панни Брієнни належне помешкання. А ти, Вальтоне, подбай негайно про пана Хайме.

Князь не чекав відповіді, обернувся і пішов угору сходами, змахнувши корзном, підбитим хутром. Хайме ледве устиг перекинутися з Брієнною поглядом, як їх повели геть — нарізно і в різні помешкання.

У маестрових покоях під крукарнею сивочолий чоловік на ім’я Кайбурн, схожий на доброго татка, з гучним свистом вдихнув крізь стиснуті зуби, коли зрізав полотно з пенька руки Хайме і роздивився рану.

— Кепські справи? То я помру?

Кайбурн обережно натиснув пальцем і зморщив носа, коли з рани линув гнилий бруд.

— Ні. Але ще кілька днів… — Він рішуче відшматував рукав. — Гниття розповсюдилося. Бачите, яка м’яка тут плоть? Мушу все зрізати. Хоча найбезпечніше було б відняти руку трохи далі.

— Тоді помрете ви, — пообіцяв Хайме. — Почистіть пенька і зашийте його. А далі я покладуся на своє щастя.

Кайбурн насупився.

— Плече я можу вам залишити, відрізавши до ліктя, але…

— Якщо хочете щось відрізати мені від руки — то ріжте зразу і другу, бо інакше я вас нею потім задушу.

Кайбурн уважно подивився йому в вічі. Те, що він побачив, змусило його спинитися і замислитися.

— Гаразд, як скажете. Я виріжу гнилу плоть, та й годі. Спробую вбити гниття киплячим вином і припаркою з кропиви, гірчичного сім’я та хлібної плісняви. Можливо, цього буде досить. Зрештою, це ваше рішення, вам і потерпати. Зараз вип’єте макового молочка, і почнемо…

— Ні!

Обіцянки-цяцянки цілителя його не надурили — Хайме не міг дозволити себе приспати і прокинутися вже без руки.

Кайбурн аж сахнувся.

— Але буде дуже боляче!

— То я кричатиму.

— Надзвичайно боляче.

— То верещатиму так, що аж вуха позакладає.

— Може, хоч вина вип’єте?