Розділ «Борва мечів»

Королева Серсея обернулася до батька.

— Ви його чули?

Князь Тайвин підвівся з крісла.

— Здається, нам краще обійтися без постілювання. Тиріоне… я певен, ти не мав наміру погрожувати священній особі його милості короля.

Санса побачила, як обличчям її чоловіка пробігла судома гніву.

— Я обмовився, — відповів він. — То був лише невдалий жарт, володарю.

— Ви погрожували зробити з мене євнуха! — завищав Джофрі пронизливо.

— Може, й так, ваша милосте, — погодився Тиріон, — але ж тільки з заздрощів до вашого казкового чоловічого багатства. Моє ж бо надто мале та покручене, щоб рівнятися з величчю нашого пана короля.

Обличчя Тиріона викривила зловісна посмішка.

— Ви можете вирізати мені язика за зухвалість, але ж тоді мені не лишиться жодного способу потішити дружину, яку ви так ласкаво мені подарували.

Пан Озмунд Кіптюг вибухнув реготом, хтось іще гигикнув. Але Джоф не сміявся, а з ним і князь Тайвин.

— Ваша милосте, — мовив останній, — мій син п’яний, ви самі бачите.

— Справді п’яний, — зізнався Біс, — та не такий п’яний, щоб не упоратися з власною дружиною.

Він зіскочив з помосту і міцно ухопив Сансу за руку.

— Ходімо, жінко… час уже вибити тараном твою браму. Хочу погратися у запрошення до замку.

Геть зашаріла, Санса пішла за ним з малої трапезної. «А що я маю робити?» Тиріон на кожному кроці незграбно розгойдувався та перевалювався, особливо з поспіху, що гнав його якнайдалі від весільного бенкету. Боги мали ласку, і за ними не пішов ані Джофрі, ані хтось інший з весільних гостей.

На подружню ніч їм надали простору опочивальню високо у Башті Правиці. Тиріон захряснув двері й мовив:

— Онде на столику, Сансо, є глек золотого вертоградського. Смакота. Чи не будеш ласкава налити мені чарку?

— Хіба це зараз розумно, пане мій?

— Нічого розумнішого не буває у світі. Адже я, бач, насправді не досить п’яний. Але маю намір виправитися.