Розділ «Борва мечів»

— Якщо така ваша воля, пане чоловіку, — відповіла Санса і прибрала руку.

Замість них перший танок повели Джофрі та Маргерія. «Невже така гидка почвара може так гарно танцювати?» — зачудувалася Санса. Вона часто мріяла, як танцюватиме на власному весіллі, де всі очі будуть прикуті до неї та її прегарного чоловіка. У її мріях усі гості радісно посміхалися. «Ось і моє весілля. Та на ньому не посміхається навіть мій чоловік.»

Скоро до короля та його нареченої приєдналися інші гості. Елінора танцювала зі своїм молодим зброєносцем, а Мегга — з принцом Томеном. Пані Добромир, чорнява та чорноока мирійська красуня, вихилялася так звабливо, що скоро на неї заглядалися вже усі чоловіки в палаті. Пан князь та пані княгиня Тирел рухалися поважніше, як личило їхньому високому станові. Пан Кеван Ланістер попрохав пані Янну Фосовей, сестру князя Тирела, вшанувати його честю. Мерійка Журав стала у пару до князя-вигнанця Джалабара Ксого, що у своєму пір’ї сліпив очі барвистою пишнотою. Серсея Ланістер спершу станцювала з князем Рожвином, тоді з князем Рябином, і наприкінці — з власним батьком, який рухався з мовчазною похмурою вишуканістю.

Санса сиділа, склавши руки на колінах, спостерігала, як королева пересувається палатою, сміється, струшує білявими кучерями. «Вона їх усіх зачарувала» — похмуро подумала дівчина. — «Ненавиджу.» І відвела очі туди, де у парі з Донтосом витанцьовував Місячок.

— Пані Сансо! — Коло помосту виник пан Гарлан Тирел. — Чи не вшануєте мене ласкою? Звісно ж, зі згоди вашого пана чоловіка.

Бісові очі різних кольорів звузилися.

— Моя пані дружина може танцювати, з ким забажає.

Можливо, їй слід було лишитися коло чоловіка. Але ж так кортіло танцювати… а пан Гарлан був братом Маргерії, Віласові, а ще — її Лицареві Квітів.

— Упевнена, вас недарма кличуть Гарланом Гартованим, — мовила вона, спираючись на його міцну руку. — Адже ви такий знаний та могутній воїн.

— Ласкава пані дуже добра. Насправді мене так прозвав мій брат Вілас — аби захистити.

— Захистити? — здивувалася Санса.

Пан Гарлан засміявся.

— Прикро згадувати, але змалку я був вельми пухким і незграбним хлопчиком. Не забувайте, що ми у родині вже маємо дядька на прізвисько Гарт Гидкий. Вілас просто завдав удару першим — інакше мені загрожували прізвиська Гарлан Глитай, Гарлан Губань і Гарлан Гепа.

Ця жартівлива дурничка так потішила Сансу, що вона мимоволі засміялася і відчула химерну вдячність за полегшення — хай ненадовго, та воно повернуло їй надію. Санса розпливлася у посмішці, дозволила музиці понести себе, загубилася у рухах, у звуках сопілок, кози та цимбалів, у стукоті тамбуринів… а час від часу і у руках пана Гарлана, коли танок зводив їх разом.

— Моя пані дружина занепокоєна вашою долею, — стиха мовив він одного такого разу.

— Пані Леонета дуже добра до мене. Скажіть, що я почуваюся цілком здоровою.

— Нареченій на весіллі не досить почуватися здоровою. — В голосі його лунало співчуття. — Скидається на те, що ви трохи не плачете.

— Це сльози щастя, добрий лицарю.

— Але ваші очі викривають неправду ваших вуст. — Пан Гарлан крутнув її, притягнув ближче до себе. — Я бачив, люба пані, як ви дивитеся на мого брата. Лорас хоробрий, із себе вродливий, ми усі його дуже любимо… але з вашого Біса вам буде кращий чоловік. Будьте певні: він зовсім не така дрібна людина, як здається.

Не встигла Санса надумати щось у відповідь, як музика і рухи танцю розділили їх. Тепер навпроти став Мейс Тирел, червонопикий та спітнілий, за ним князь Добромир, а тоді принц Томен.