Розділ «Борва мечів»

— Ні, не буду! — «Я маю одружитися з Віласом, я маю стати княгинею на Вирії, благаю вас…»

— Я розумію твою відразу. Хочеш, то поплач. Я б на твоєму місці коси собі повидирала. Певно, що твій наречений — дрібний гидкий біс, але від шлюбу з ним ти нікуди не дінешся.

— Ви не зможете мене примусити!

— Авжеж зможемо. Ти можеш тихо піти з нами і гарненько проказати обітниці, як личить шляхетній панні. Або пручатися, верещати і вчинити таку виставу, щоб із неї реготала уся челядь. Але зрештою ти одружишся і ляжеш зі своїм чоловіком у весільне ліжко.

Королева прочинила двері. Ззовні чекали пан Мерин Трант і пан Озмунд Кіптюг — обоє у білих лускатих обладунках Королегвардії.

— Супроводьте панну Сансу до септу, — мовила королева. — Як буде треба — то й віднесіть. Але спробуйте не подерти сукню, бо вона мені чимало коштувала.

Санса спробувала була кинутися навтіч, але Серсеїна покоївка злапала її, не встигла дівчина пробігти і трьох кроків. Пан Мерин Трант подарував їй погляд, від якого вона аж зіщулилася, зате Кіптюг торкнувся її руки майже ніжно і мовив:

— Робіть, мила панно, що вам наказують. Не так воно усе погано, як здається. Адже недарма кажуть, що вовки — хоробрі істоти.

«Хоробрі.» Санса глибоко вдихнула. «Так, я зі Старків, я маю свою хоробрість.» Усі дивилися на неї такими очима, як тоді у дворі, коли пан Борос Блаунт зірвав з неї одяг. Того дня від побиття її урятував Біс — той самий, який зараз чекав на свою наречену. «Він трохи кращий за решту» — сказала вона собі, а уголос мовила:

— Я піду.

Серсея посміхнулася.

— Я знала, що підеш.

Як вони виходили з опочивальні й спускалися сходами до двору, Санса вже не пам’ятала — усю її увагу відбирало переставляння однієї ноги поперед іншої. Пан Мерин та пан Озмунд крокували поруч у таких самих світлих киреях, як у неї, лишень без перлів та батькового лютововка.

Джофрі власною особою чекав на неї на східцях замкового септу. Король сяяв сліпучою пишнотою у кармазині та золоті, з вінцем на голові.

— Сьогодні я тобі батько, — оголосив він.

— Ніякий ви мені не батько! — спалахнула вона. — І ніколи не будете!

Його обличчя потемніло хмарою гніву.

— Ще й як буду. Я зараз твій батько і можу тебе видати заміж за кого схочу. За будь-кого! Ти в мене вийдеш за свинопаса, якщо я накажу, і ляжеш під нього просто у свинячому сажі! — Зелені очі короля заблищали втіхою. — А може, віддати тебе за дружину Ілинові Пейну, га? Ото була б парочка — гицель і Старочка!

Серце Санси провалилося кудись додолу.

— Ваша милосте, — заскиглила вона, — якщо ви колись любили мене хоч трохи, благаю, не видавайте мене за вашого…