Розділ «Борва мечів»

— Ні! — Він сіпнувся до ґратів. — Благаю!

Цього Давос не витримав би — лишитися на самоті у цілковитій темряві, маючи за товариство лише щурів.

Вуста жінки злегка вигнулися вгору в подобу посмішки.

— То здається, ви зрештою все-таки полюбили вогонь.

— Я не можу зовсім без світла. Хоча б смолоскипа!

Його руки самі собою стискалися і розтискалися.

«Ні, я її не благатиму. Не діждеться.»

— А я, пане Давосе, якраз і подібна до цього смолоскипа. Ми з ним обидва — знаряддя Ра-Гльора. Ми створені задля однієї мети — стримувати наступ пітьми. Чи вірите ви мені?

— Ні! — Може, варто було збрехати і сказати їй те, що вона хотіла почути. Але Давос надто вже призвичаївся казати саму лише правду. — Ви самі — матір пітьми. Я бачив під Штормоламом, як ви народили темне створіння просто в мене на очах.

— Невже хоробрий пан Цибулина так боїться безтілесної тіні? Тоді я мушу вас підбадьорити. Тіні з’являються лише тоді, коли їм дарує життя світло. А вогонь життя короля горить так мляво, що я вже не смію забирати від нього навіть трошки, аби народити ще одного сина. Це може його вбити.

Мелісандра підсунулася ближче.

— Але з іншим чоловіком… чиє полум’я досі палає сильно та гаряче… якщо ви справді хочете послужити справі свого короля, приходьте якось уночі до моєї опочивальні. Я подарую вам таку насолоду, якої ви одвіку не знали, а з вогню вашого життя народжу…

— …жахіття! — Давос відсахнувся геть від неї. — Знати вас не хочу, ясна пані! Так само, як і вашого бога! Борони мене, свята Седмице!

Мелісандра зітхнула.

— Гунцера Сонцезора вона не оборонила. Він молився тричі на день, носив на своєму щиті сім семикутних зірок, та коли Ра-Гльор простягнув руку, його молитви перетворилися на вереск, і він спалахнув вогнем. Навіщо ж ви чіпляєтеся за ваших облудних богів?

— Бо вклонявся їм упродовж цілого життя.

— «Цілого життя», Давосе Лукоморе? Це все одно, що сказати: «вклонявся їм учора». — Вона сумно захитала головою. — Ви ж ніколи не боялися казати правду королю, то навіщо брешете собі? Розплющте очі, пане лицарю.

— Що я маю ними побачити?

— Як насправді влаштовано світ. Правда навколо вас, її легко розгледіти. Ніч темна і повна жахіть, день — яскравий, прекрасний та повний надії. Одне чорне, інше біле. Є лід і є вогонь. Ненависть і любов. Гірке та солодке. Чоловіче й жіноче. Біль та насолода. Зима і літо. Зло і добро. — Мелісандра зробила до нього крок. — Смерть і життя. Усюди панують протилежності. Усюди вирує війна.

— Війна? — перепитав Давос.