Розділ «Борва мечів»

Страви були прості, але поживні: баранина з грибами, чорний хліб, горохова каша, печені яблука з жовтим сиром. Коли тарелі прибрали і челядь пішла геть, Зеленоборід стишив голос і спитав, чи її вельможність не мала якихось звісток про князя-блискавку.

— Звісток? — посміхнулася вона. — Та він сам тут був, ще й два тижні не минуло. А з ним — тузінь людей. Переганяли овець — я ледве очам своїм повірила. Торос подарував мені трьох на подяку за гостинність. Одну ви оце саме з’їли.

— Невже Торос перекинувся з жерця на вівчара? — зареготав уголос Анжей.

— Кажу вам, видовище було неабияке. Торос заявив, що він, як особа духовного стану, вміє дати ради всякій пастві.

— Еге ж! Уміє обстригти гарненько до голої шкури, — гигикнув Лим Лимонний Сіряк.

— Хтось міг би скласти про це гарненьку пісеньку! — Том смикнув струну цимбал.

Пані Рідколіс кинула на нього нищівний погляд.

— Еге ж! Хтось такий, хто не римує «Дондаріон» з «їх надуре йон». Не грає «Вкладу я у травичку лагідну наймичку» кожній скотарці довкола і не лишає двох із них аж з отаким черевом!

— То була «Свіжою водичкою умиєш своє личко», — заперечив Том. — Усі скотарки її страшенно полюбляють. Та й одна шляхетна пані теж. Що поробиш — я граю, щоб слухачі тішилися.

Хазяйка замку люто роздула ніздрі.

— Усюди в річковому краї ти так потішив юних дів, що вони узвару з рути не можуть напитися! Здається, вже не шмаркач — міг би навчитися хоч проливати сім’я на живіт! Бо скоро люди зватимуть тебе Томом Сім-Синів!

— Так сталося, — відказав Том, — що за сімох я перевалив уже багато років тому. Всі до одного — хвацькі хлопці, а голоси солодкі, наче солов’їні.

Докори шляхетної пані його, вочевидь, анітрохи не присоромили.

— Мосьпані! А чи його вельможність сказав, куди прямує? — спитав Гарвін.

— Князь Берік про свої задуми ніколи нікому не каже. Але коло Камінного Септу та Тригрошового Лісу лютує голод. Я б шукала його там. — Пані ковтнула трохи вина. — А ще вам слід знати, що забігали до мене і менш приємні гості. Допіру перед брамою гарчала зграя вовків, які чомусь гадали, що я маю в себе ховати Хайме Ланістера.

Том аж припинив тренькати на цимбалах.

— То це правда? Крулеріз знову на волі?

Пані Рідколіс зиркнула на нього вельми зневажливо.

— Здається мені, що якби він досі гнив у кайданах під Водоплином, то на нього б так завзято не полювали.

— І що ж мосьпані їм сказали? — спитав Джак-Щасливець.