Розділ «Борва мечів»

Ар’я штовхнула його до ковадла і кинулася тікати, але Гендрі упіймав її за руку. Вона ступила йому між ніг і збила додолу підніжкою, але він смикнув її за собою, і обоє покотилися підлогою кузні. Гендрі був дужий, зате Ар’я — швидша та спритніша. Щоразу, як він намагався її втримати, вона викручувалася і гамселила його кулаками. На ті удари Гендрі лише сміявся, а вона лютувала ще дужче. Нарешті він ухопив обидва її зап’ястки однією рукою, а іншою почав лоскотати. Ар’я загилила йому коліном між ніг і знову викрутилася на волю. Зрештою обидва вкрилися чорною пилюкою з голови до п’ят, а від дурнуватої сукні з жолудями відірвався рукав.

— Отепер я тобі вже, мабуть, не гарнесенький дубочок! — заволала Ар’я.

Коли вони повернулися до палати, Том саме співав пісню:

Я постелю тобі ніжну перину,

Сон берегтиму, а сам не спочину.

Шовком і златом тебе уберу я,

Княжу корону тобі подарую.

Панною серця ти мені будеш,

Пана свого ти довіку полюбиш.

Буду мечем я тебе боронити,

В люті морози зумію зігріти.

Гарвін кинув на них погляд і зайшовся реготом. Анжей розтягнув веснянкувату мармизу в гидку глузливу посмішечку і спитав:

— То кажете, оце перед нами — шляхетна панна?

Лим Лимонний Сіряк щосили загилив Гендрі ляща по голові.

— Хочеш побитися — бийся зі мною! Вона ж дівчисько, вона вдвічі менша за тебе! Ще зачепиш її хоч пальцем — начувайся!

— Я перша почала, — зізналася Ар’я. — Ми з Гендрі балакали, він нічого мені не робив.

— Облиш хлопця, Лиме, — мовив Гарвін. — Першою почала Ар’я, про те навіть не сумнівайся. Вона і в Зимосічі була така сама.

Том підморгнув їй та заспівав далі:

Сміхом сріблястим вона задзвеніла,

Пурхнула з рук, наче виросли крила.