Розділ «Борва мечів»

— Радієте, ягідко? — зашепотів Хайме до Брієнни, закашлявся і виплюнув кров. — Якби ви дали мені зброю, дідька б нас упіймали.

Вона не відповіла. «Дівчисько уперте, як пень» — подумав він. — «Але хоробре.» Цього він заперечити аж ніяк не міг.

— Коли вони стануть табором на ніч, то вас зґвалтують, і неодноразово, — попередив він її. — Розумніше буде не пручатися. Якщо ж опиратиметеся, то кількома зубами не відбудетеся.

Спина Брієнни напружилася проти його спини.

— Ви б так і вчинили, якби були жінкою?

«Якби я був жінкою, то був би Серсеєю.»

— Якби я був жінкою, то змусив би їх убити себе. Та я не жінка.

Хайме вдарив п’ятами їхнього коня і пустив його ристю.

— Шановний Урзвику! На кілька слів!

Схожий на мерця сердюк у пошарпаному шкіряному кобеняку натяг повід і поїхав поруч.

— Чого бажаєте, пане лицарю? І дивіться мені, не грубіяньте, бо знову покараю.

— Золото, — мовив Хайме. — Ви любите золото, чи не так?

Урзвик побігав по ньому червоними очицями.

— Мушу зізнатися, воно має свої переваги.

Хайме подарував Урзвику посмішку, повну розуміння.

— Стільки золота, скільки є лише в Кастерлі-на-Скелі. Навіщо дарувати його цапові? Чому б не відвезти нас до Король-Берега і не забрати мій викуп собі? А заразом і її викуп теж, якщо забажаєте. Дівка якось казала мені, що Тарф кличуть Сафіровим островом.

Почувши це, дівчисько смикнулося, але нічого не сказало.

— То ви вважаєте мене за перевертня?

— Певно, що так. За кого ж іще?

Половину удару серця Урзвик обмірковував пропозицію.