Розділ «Борва мечів»

— Співаю. Пісню «Шість дів у ставі». Навіть ви, мабуть, її чули. Там співається про таких собі сором’язливих дівчаток. Напевне, схожих на вас — хоча на вроду, сподіваюся, трохи показніших.

— Сидіть тихо, — відказало йому дівчисько і кинуло такий погляд, наче хотіло його самого лишити плавати серед трупів у тому ж-таки ставі.

— Благаю вас, брате Хайме, — забекав Клеос. — Князь Мутон присягає Водоплинові. Нам ні до чого привертати зайву увагу людей у замку. Та й бозна-хто ще там ховається у руїнах… аби ж не вороги.

— Чиї вороги, пане брате? Її чи наші? Це не те саме. А мені так і кортить подивитися, чи не дарма дівчисько носить при боці меча.

— Коли не замовкнете, Крулерізе, то не лишите мені вибору — муситиму заткнути вам пельку.

— Зніміть кайдани з рук, і я до самого Король-Берега гратимуся у німого. Вам, ягідко, така ласка й не снилася, еге ж?

— Брієнна! Мене звати Брієнною! — Від її скрику в повітря знялося три перелякані ґави.

— А чи не хочете скупатися, панно Брієнно? — зареготав він. — Ви ж діва, а осьде став. А я вам спинку потру.

Коли вони з Серсеєю були дітьми у Кастерлі-на-Скелі, він нерідко тер їй спину в лазні.

Дівчисько повернуло голову коняки й затрусило геть. Хайме з Клеосом рушили за нею подалі від попелища Дівоставу. За версту звідти до барв світу знову почала повертатися зелень. Хайме відчув полегшення, бо випалена земля надто вже нагадувала йому про Аериса.

— Вона хоче поїхати шляхом на Сутіндол, — пробурмотів пан Клеос. — Та вздовж берега моря безпечніше.

— Безпечніше, але повільніше. Я, пане брате, стою за Сутіндол. Правду кажучи, ваше товариство мені вже набридло.

«Може, за пів-Ланістера ти ще зійдеш. Та від таких Ланістерів, як моя сестра, тебе відділяє прірва.»

Він ніколи не терпів довгу розлуку зі своєю близнючкою. Навіть дітьми вони заповзали одне до одного у ліжко і спали, сплівши руки. «І в череві матері теж.» Ще сестра не розквітла, ще він не починав мужніти, а вони удвох уже дивилися, що роблять огирі з кобилами у полі, а пси з суками у псярні, й гралися у те саме. Одного разу покоївка їхньої матері застукала їх за грою… він уже й не пам’ятав саму гру, а лише переляк пані Джоани. Покоївку вона відіслала геть, опочивальню Хайме наказала влаштувати на іншому кінці Кастерлі-на-Скелі, коло Серсеїної поставила варту і наказала їм ніколи не робити нічого подібного, бо інакше вона муситиме про все розповісти їхньому вельможному батькові. Та вони не встигли і налякатися як слід — мати скоро померла з пологів Тиріона, і Хайме вже погано пам’ятав, яка вона була на вигляд.

Можливо, Станіс Баратеон і Старки навіть зробили йому добрість. Вони розповсюдили оповідку про кровозміс по всьому Семицарстві. Тепер ховати від людей вже не було чого. «Чому б мені не одружитися з Серсеєю, ні від кого не криючись, і не брати її до ліжка щоночі? Адже дракони одружувалися зі своїми сестрами.» Септони, вельможі, простолюдці століттями заплющували очі на звичай Таргарієнів — то хай лише посміють дорікнути домові Ланістер. Право Джофрі на корону, певна річ, зійде на пси. Але зрештою, Роберт узяв Залізний Престол не правом, а силою зброї. Тим самим штибом зуміє втриматися на ньому і Джофрі, хай від чийого сім’я він уродився. «Можна одружити його з Мирцелою, коли Санса Старк поїде додому до матері. Хай держава бачить, що Ланістери вищі за закон. Як боги і Таргарієни.»

Хайме вже вирішив, що Сансу він відішле до матері. Менше дівча теж, якщо вдасться його знайти. Навряд чи це поверне йому втрачену честь, але думка про те, щоб зберегти вірність слову там, де усі чекають зради, неабияк його розважала.

Вони саме їхали повз витоптане поле пшениці та низьку кам’яну стіну, коли Хайме почув ззаду тихе «фр-р-р!», наче у повітря знявся десяток птахів.

— Лягай! — заволав він, падаючи на шию коня. Мерин верескливо заіржав і став дибки, бо стріла вдарила йому в круп. На щастя, інші свиснули мимо.

Хайме побачив, як пан Клеос зіскакує з сідла, запинається і падає, бо ступня йому застрягає у стремені. Клеосова кобила рвонула з місця і потягла Фрея повз Хайме; той верещав і бився головою об землю. Мерин Хайме важко затупотів, запалено дихаючи і пирхаючи від болю. Сам Хайме покрутив головою, шукаючи Брієнну, і побачив її на коні, з однією стрілою в спині та іншою в нозі. Втім, вона їх наче й не відчувала — натомість вихопила меча і кружляла на місці, видивляючись лучників.

— За стінкою! — вигукнув Хайме, борюкаючись із напівсліпим від болю конем у намаганні повернути його до бойовиська. Повід заплутався у семиклятих кайданах, а в повітрі тим часом знову засвистіли стріли.