— Саме так, — кивнув маестер, — та цю останню битву князеві не виграти. Час уже скласти меча і щита. Час здатися.
«Здатися» — подумала Кетлін, — «щоб віднайти мир і спокій». Чи про її батька зараз казав маестер? А може, про сина?
Коли стемніло, до неї навідалася Джейна Вестерлін. Юна королева увійшла до світлиці з боязкою обережністю.
— Пані Кетлін, не хочу вас турбувати…
— Відвідини вашої милості — велика шана та приємність.
Перед тим Кетлін шила, та зараз відклала голку.
— Прошу вас, кличте мене Джейною. Я не звикла зватися королівською милістю.
— Але ви нею є, цього не зміниш. Прошу, сідайте, ваша милосте.
— Джейна, коли ваша ласка.
Вона сіла коло комина і занепокоєно розправила спідницю.
— Як забажаєте. То чим я можу прислужитися, Джейно?
— Справа у Роббі, — відповіла дівчина. — Він такий нещасний, він… лютує і не може заспокоїтися. Я не знаю, що робити.
— Важко забирати в людини життя.
— Я знаю. Я казала, що йому краще віддати справу до рук катові. Коли князь Тайвин посилає людину на смерть, йому досить наказати. Адже так легше, хіба ні?
— Так, — відповіла Кетлін, — але мій вельможний чоловік учив своїх синів, що вбивати людей не повинно бути легко.
— А… — Королева Джейна облизнула губи. — Робб цілісінький день нічого не їв. Я послала до нього Ролама з гарною вечерею — вепрячими реберцями, тушкованими у пиві з цибулею. Та він навіть не доторкнувся. Всенький ранок писав листа і наказав себе не турбувати. Але коли дописав, то спалив. Тепер сидить і дивиться на мапи. Я спитала, чого він шукає, але відповіді не почула. Мабуть, Робб і мене теж не чув. Він не хоче навіть перевдягнутися — сидить цілісінький день у мокрому одязі, ще й заляпаному кров’ю. Я хочу бути йому гарною дружиною, але не знаю, як допомогти. Як звеселити, як розрадити, як угамувати біль. Я не знаю, чого йому треба. Благаю вас, його матінку: скажіть мені, що робити!
«Скажіть мені, що робити.» Кетлін і сама радо спитала б те саме, якби батько був здоровий. Але князя Гостера вже з нею не було — принаймні того, який міг би відповісти. Не було поруч і її Неда. «Ані Брана, ані Рікона. І вже багато років — ані неньки, ані Брандона.» Їй лишився самий тільки Робб. А окрім Робба — примарна надія на порятунок дівчат.
— Інколи, — повільно проказала Кетлін, — найкращий шлях — не робити нічого. Коли я вперше прибула до Зимосічі, мені боліло щоразу, як Нед ходив до божегаю сидіти під своїм серце-деревом. У тому дереві жила частка його душі. Я знала і шкодувала, що тією часткою він не поділиться зі мною ніколи. Але скоро зрозуміла, що без тієї частки він не був би Недом. Джейно, дитино, ти вийшла заміж за північ, як я свого часу… а на північ рано чи пізно насувається зима.
Вона спробувала посміхнутися.
— Май терпець. Май розуміння. Він тебе кохає, він тебе потребує і скоро до тебе повернеться. Може статися, навіть цієї ночі. Будь із ним, коли він повернеться. Це усе, що я можу тобі порадити.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Борва мечів» автора Джордж Р.Р. Мартин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Борва мечів“ на сторінці 189. Приємного читання.