Розділ «Борва мечів»

Юна королева слухала, затамувавши подих.

— Я саме так і вчиню, — відповіла вона, коли Кетлін скінчила. — Я буду з ним.

І хутко підвелася на ноги.

— Мушу бігти назад. Раптом Робб мене шукає. Я подивлюся. Але якщо він досі сидить за мапами, то почекаю.

— Прошу, — мовила Кетлін, та коли дівчина була вже коло дверей, раптом згадала.

— Джейно! — покликала вона. — Роббові потрібно від тебе ще дещо. Хоча він, може, й сам того поки що не розуміє. Король мусить мати спадкоємця престолу.

Дівчина посміхнулася, почувши її слова.

— Те саме кажуть і пані матінка. Вони роблять мені трунок із трав, молока та пива, щоб допомогти запліднитися, і змушують пити його щоранку. Я казала Роббові, що напевне подарую йому близнюків: Едарда і Брандона. Йому це, здається, сподобалося. Ми… пробуємо щодня, ласкава пані. Буває, що двічі, або й частіше.

Дівчина дуже мило червоніла і ставала від того ще вродливішою.

— Обіцяю, скоро я матиму під серцем дитину. Щоночі я молюся про неї до вишньої Матері.

— От і добре. А я додам своїх молитов. До старих богів і до нових.

Коли дівчина пішла, Кетлін обернулася до батька і розгладила йому тонке біле волосся на чолі.

— Едарда і Брандона, — тихо зітхнула вона. — А з часом, може, і Гостера. Вам би сподобалося, еге ж?

Батько не відповів, та вона сподівалася, що не помилилася. Стукіт дощу на даху змішувався зі звуком подиху старого князя. Кетлін подумала про Джейну. Схоже, серце дівчина справді має добре, як і казав Робб. «Та зараз важливіше, що вона має добрі стегна.»

Хайме III

Упродовж двох днів шляху обабіч королівського гостинця вони стрічали самі лише руїни, довгі версти зчорнілих нив, городів та садів, де стовбури та гілки спалених дерев їжачилися навскіс, наче ті кілки, що ними лучники загороджуються проти кінноти. Мости теж попалили, а струмки розлилися від осінніх дощів, і їм доводилося нишпорити берегами потоків, шукаючи, де б перебрісти на той бік. Вночі на всі голоси завивали вовки, але людей ніде не траплялося ані душі.

У Дівоставі червоний лосось іще майорів над замком на пагорбі, але мури міста стояли безлюдні, брама розбита, а половина домівок і крамниць — спалена чи пограбована. З живих істот лишилося кілька здичавілих собак, що хутко здиміли, почувши їхнє наближення. Став, од якого місто отримало свою назву, де за переказами та піснями Флоріан Дурень уперше побачив Жонкіль, що купалася разом із сестрами, так забило гнилими трупами, що вода в ньому перетворилася на каламутну сіро-зелену юшку.

Хайме кинув на ставок лише один погляд і загорлав пісню:

— Красні шестеро дівчат у ставку купалися, з крижаних його ключів гарно умивалися…

— Що це ви коїте?! — завимагала Брієнна рішуче.