Розділ «Борва мечів»

Анжей та Том Семиструнний влаштувалися за столом коло комина, а Лим тим часом вішав великого жовтого кобеняка на кілочок у стіні. Мантулик важко гепнувся на лаву при столі коло дверей, і Ар’я підсунулася до нього.

Том зняв з плеча цимбали і заспівав, перебираючи струни у лад до слів:

— У лісі в корчмі жила собі баба… Жона корчмаря, бридка, наче жаба…

— Ану стули пельку, бо дідька побачиш, а не кроля! — попередив Лим. — Наче ти господиню тутешню не знаєш.

Ар’я нахилилася до Мантулика.

— Чи вмієш ти правити човном? — спитала вона.

Але не встиг той відповісти, як із кухлями пива у руках з’явився кремезний хлопець років п’ятнадцяти чи шістнадцяти. Мантулик шанобливо узяв кухля, зробив ковток і всміхнувся так широко, як Ар’я ще не бачила.

— Пиво, — прошепотів він, — ще й до кролика.

— То вип’ємо за його милість! — весело гукнув Анжей-Сайдакер, здіймаючи кухоль у здравиці. — Хай береже короля Седмиця!

— Увесь тузінь королів, чи скільки їх там, — пробурмотів Лим Лимонний Сіряк, перехилив кухля і витер піну з рота тилом долоні.

Чоловік забіг до корчми крізь передні двері з повним фартухом вимитої городини.

— Там у стайні якісь нові коні, — оголосив він, наче ніхто цього не знав.

— Еге ж, — відказав Том, відкладаючи цимбали, — і далеко кращі за тих, що ти віддав.

Чоловік вивалив городину на стіл і буркнув роздратовано:

— Я їх не віддав. Я їх продав за гарні гроші, ще й скедію вторгував. А ви, до речі, мали відібрати коней назад.

«От знала ж, що це розбійники» — подумала Ар’я, дослухаючись. Рука її потяглася під столом до руків’я кинджала — перевірити, чи він на місці. — «Спробують нас пограбувати — пошкодують.»

— Та вони коло нас і не з’являлися! — виправдовувався Лим.

— Ну не знаю. Я їх надіслав у ваш бік. Може, ви усі там поснули або перепилися.

— Щоб ми та перепилися? — Том вицідив з кухля довжелезний ковток. — Нізащо в світі!

— Ти міг би й сам дати їм ради! — дорікнув Лим чоловікові.