Розділ «Борва мечів»

Анжей посовав ногами по підлозі.

— Ми теє, Шарно… сподівалися її з’їсти. З лимонами. Якщо в тебе є.

— Лимони? Де це я тобі наберуся лимонів? Ти вирішив, що тобі тут Дорн, рябий телепню? То піди знайди лимонний гай і насмикай барило, а до них ще маслин та гранатів. — Вона грізно насварилася пальцем. — Я б її спекла хоч і зі шматком Лимового сіряка, та спершу вона має повисіти кілька днів. Або їжте кроля, або сидіть голодні. Найшвидше буде спекти його на рожні, якщо ви вже з голоду пухнете. Та коли зачекаєте, я вам потушкую в пиві з цибулею.

Ар’ї від згадки про кроля потекла слина.

— Ми не маємо грошей, але принесли моркви й капусти. Можемо помінятися.

— Та невже? І де ж вони?

— Мантулику, неси капусту, — звеліла Ар’я.

Мантулик виконав доручення, хоча й підбирався до жінки так сторожко, наче то була не вона, а Рорж, Гризло або Варго Хап. Жінка пильно роздивилася городину, а хлопця — ще пильніше.

— Про які це вона мантули казала? Маєте ще харч до столу?

— Та ні, це я. Звуть мене так, Мантуликом. А її… а вона… Куріпка.

— Оце вже ні, не під моїм дахом. Тут, у корчмі, людей і страви кличуть різними іменами, щоб, боги збавте, не сплутати. Гей, чоловіче!

Чоловік вийшов був назовні, але на крик похапцем повернувся.

— Качку я повісив. Чого тобі ще, жінко?

— Помий оце, — наказала вона, тицяючи йому капусту й моркву. — А ви решта, сідайте, поки я кроля готуватиму. Хлопець зараз подасть питва.

Вона глянула на Ар’ю та Мантулика поверх свого довгого носа і кисло проказала:

— Не маю звички напувати дітей пивом. Але сидр увесь вийшов, корів подоїти немає, а річкова вода смердить війною — мерці спливають донизу течією. Якщо подам кухоль рідкої юшки з мертвими мухами, то питимете?

— Арік питиме, — відказав Мантулик. — Тобто Куріпка.

— Лим теж не проти, — лукаво всміхнувся Анжей.

— Ти мені про Лима краще мовчи, — буркнула на нього Шарна. — Гаразд, усім пива.

І заспішила до кухні.