Розділ «Борва мечів»

Волошкові очі короля розширилися далі нікуди, ясновельможна щелепа відпала й заніміла, а кишки спорожнилися самі собою. Король обернувся і кинувся тікати до Залізного Престолу. Під порожніми поглядами драконових черепів зі стін Хайме потяг останнього драконовладця донизу сходами. Найясніша в державі особа верещала, наче порося, і смерділа нужником. Хайме різанув йому по горлянці лише один раз, і вереск припинився. «Нехитра справа» — згадав він свою власну тодішню думку. — «Король мусив би помирати упертіше.» Россарт принаймні спробував захищатися, хоча по правді, бився не як воїн, а як алхімік. «Чудасія — мене ніколи й не питали, хто убив того Россарта… Але ж він був ніхто, хамської породи, Правицею служив лише два тижні. Ще одна схиблена іграшка Навіженого Короля.»

Хайме не встиг вчасно зникнути і дозволити першому-ліпшому хвалькуватому горлорізові вкрасти собі усю славу чи ганьбу. До палати вдерлися пан Елис Вестерлін, князь Кракегол та інші батькові лицарі — саме вчасно, щоб побачити кінець видовиська. Щойно він глянув на них, як зрозумів, що доброї слави не діждеться, лише ганьби… проте у очах лицарів читалася і дещиця страху. Ланістер чи не Ланістер, а він лишався одним з Аерисової присяжної сімки.

— Замок наш, пане, а з ним і місто, — мовив до нього Роланд Кракегол.

То була не вся правда: вірні Таргарієнам люди ще гинули на зміїстих сходах і у зброярні, Грегор Клеган та Аморі Лорх лізли приступом на мури Маегорового Острогу, а Нед Старк саме заводив своїх північан до Королівської Брами. Але Кракегол того знати не міг. Він майже і не здивувався, коли побачив Аериса мертвим — адже сином князя Тайвина Ланістера Хайме став на багато років раніше, ніж воїном Королегвардії.

— Скажіть усім, що Навіжений Король мертвий, — наказав Хайме. — Пожалійте усіх, хто кидає зброю, і тримайте їх під вартою.

— Чи не проголосити нам заразом і нового короля? — спитав Кракегол.

Хайме правильно зрозумів те, чого він не доказав: чи вашого батька, чи Роберта Баратеона… а чи може, самі бажаєте стати новим драконовладцем? Хайме подумав про юного Візериса, що втік на Дракон-Камінь, про Раегарове немовля Аегона десь на материних руках у Маегоровому Острозі. «Новий король Таргарієн, а мій батько — при ньому Правиця. Ото завиють вовки, ото захлинеться люттю штормовий князь.» Якусь мить він відчував спокусу, але тоді глянув на тіло на підлозі, на калюжу крові під ним, і подумав: «Обоє мають у собі його кров».

— Та проголошуйте, кого хочете, хоч дідька з сьомого пекла, — відповів він Кракеголові.

А тоді видерся сходами до Залізного Престолу, всівся на ньому з мечем на колінах і став чекати, хто перший з’явиться по корону. Так вийшло, що першим з’явився Едард Старк.

«Ти теж не мав права судити мене, Старку.»

Уві сні до нього прийшли мертві, огорнуті вихористим зеленим полум’ям. Хайме танцював навколо них із золотим мечем, але за кожного ним зваленого поставали двоє нових.

Брієнна розбудила його копняком по ребрах. Світ був іще чорний, починався дощ. Вони поснідали вівсяними коржами та солоною рибою, з’їли трохи знайденої паном Клеосом ожини і зустріли світанок вже в сідлах.

Тиріон II

Заходячи у двері, євнух мугикав до себе якусь недоладну пісеньку. Навколо нього вітерцем віяли шовкові шати бросквинових барв і лимонні пахощі. Побачивши Тиріона коло комина, він зупинився і застиг на місці.

— Мосьпане Тиріоне! — кавкнув він і стурбовано захихотів.

— Це ж треба, ви мене пам’ятаєте! А я вже непокоївся.

— Надзвичайне щастя — бачити вас сильним та здоровим, — усміхнувся Варис своєю найслизькішою посмішкою. — Хоча, зізнаюся, найменше я чекав побачити вас у моїх власних убогих помешканнях.

— А таки й справді убогих. Ви мене здивували.

Тиріон дочекався, коли Вариса викличе батько, щоб потай відвідати його покої. Несподівано вони виявилися вельми бідними та тісними: три малі кімнатки без вікон попід північним муром.

— З нудьги я почав шукати тут велетенські діжки соковитих таємниць. Та хоч би одного папірця надибав.