Розділ «Частина друга»

— Треба зайти в притулок!

Потім додав:

— Тигр близько!

Вони залізли в захисток з бамбуків.

Внизу розсунулось гілля чагарника, і в сріблястому світлі вогню з’явився смугастий звір. Великий, як лев, він був нижчий за нього, але довший і гнучкіший. Уламри і Люди-без-плечей боялись його більше, ніж інших хижаків. Лев був не такий хитрий, впертий і прудкий; махайродуси по той бік гір не зустрічались, а лева-велетня бачили серед уламрів тільки Нао, Гун Сухі Кості та два старих воїни.

Тигр ішов не поспішаючи, вигинаючись, як хвиля, кожний рух його наганяв жах. Полум’я спинило його. Він підвів свою кремезну голову, показавши білуваті груди. Очі його горіли, мов світляки. Це був найбільший з усіх тигрів, якого Аун і Зур будь-коли бачили. Незважаючи на тривогу, що шумувала в жилах, син Тура дивився на тигра як зачарований: він дуже любив великих звірів, навіть коли вони були вороги.

Проте він сказав:

— Тигр з землі кзамів дужчий за цього.

А Зур додав:

— Він як той леопард перед печерним левом!

І все ж вони відчували, що для людини цей тигр був так само страшний, як і їхній печерний товариш.

Постоявши, здивований тигр нерішуче наблизився. Він боявся вогню, бо вже тікав від нього на рівнині під час грози, коли вдарила блискавка. Але цей вогонь нагадував йому сяйво, що спалахує наприкінці ночі. Тигр підійшов так близько, що почав відчувати тепло; одночасно він чув потріскування гілок в полум’ї, його недовір’я зросло, і він, тримаючись на відстані, обійшов навколо вогнища і зупинився під бамбуками. Тигр побачив людей і майже одночасно почув їхній запах...

Звір загарчав і двічі рикнув, як на полюванні; цей рик трохи нагадував собачий.

Не роздумуючи, Аун вигукнув свій бойовий клич. Здивований тигр здригнувся і почав оглядати ворогів. Вони здавались йому слабосилими, бо запахом нагадували полохливу здобич, а розмірами були навряд чи більші за вовків. Всі ті, що наважувались битись з ним, були величезних розмірів. А цих звірів тигр не зустрічав, проте він був у розквіті сил і, знаючи, що таке несподіванки, тримався обережно. Сусідство з вогнем надавало таємничості цим дивним вертикальним тваринам.

Тигр повільно наблизився до бамбука і обійшов навколо його. Після довгих блукань у джунглях хижак дуже вдосконалив відчуття відстані, той інстинкт, що дозволяв йому за один стрибок схоплювати здобич. Він знав також міцність бамбука, а тому й не намагався пролізти в надто вузькі щілини і зупинився тільки перед плетивом з ліан та гілля. Він дряпнув лапою і спробував видерти найтонші гілки, але тут спис Ауна вдарив його по ніздрях.

Тигр рикнув і відскочив. Удар свідчив, що невідома тварина сильна і незрозуміла. Гнів тигра зростав, люте сопіння вирвалось з горла, і він щодуху помчав на ворога. Цього разу спис влучив між щелепів, бо хитання гілок і рухи звіра заважали націлитись краще. Хижак відчув опір огорожі і відважність людини: він знову відскочив, припав до землі і завмер у чеканні...

Для тигра ще не настав час полювання: він хотів пити. Коли б не вогонь, він пішов би спочатку до річки. Через деякий час його гнів ущух; він знову відчув сухість у горлі, яку може заспокоїти тільки свіжа вода...

З протяглим ревінням тигр підвівся, двічі обійшов схованку людей і подався геть. Трохи нижче був прохід, яким він міг вийти до річки. Аун і Зур побачили, як тигр зник там.

— Він повернеться! — сказав Зур. — Ще, може, й з тигрицею.

— Ліани всі цілі, — відповів син Тура.