Розділ «Частина третя»

Напад тигра

Аун прокинувся десь опівночі. На заході за джунглями сідав місяць, і від його світла туман над віттям здавався рожевим. Попеляста темрява вкривала галявину. Вогонь біля бамбуків ледве жеврів.

Спочатку мисливець бачив тільки нерухому рослинність, але його нюх відчував чиюсь присутність. Згодом майнула тінь. Вона відірвалась від купи пальм і обережно почала наближатись. Аун вже знав, що це тигр. Він дивився на звіра з тривогою і гнівом. Відвага бурхала в грудях юнака, як ураган над водою. Хоч він знав про перевагу тигра над людиною і хоч його проймав таємничий жах, йому хотілось битися. Хіба не вбив Нао сірого ведмедя й тигрицю? Хіба сам він не вбив махайродуса, переможця носорога? Запаморочення Ауна, проте, швидко минуло: обережність предків заспокоїла кров. Він знав, що і Нао, і Фаум, і брати Агоо нападали на тигра тільки тоді, коли треба було рятувати своє життя...

Прокинувся і той, хто мав стримувати Ауна. Син Землі також відчув присутність страховища. Він поглянув на Ауна, що стояв напоготові з дрючком, і сказав:

— Тигр не знайшов ніякої здобичі.

— Якщо він наблизиться, — сказав син Тура тремтячим голосом, — Аун кине в нього дротик і спис!..

— Поранити тигра дуже небезпечно. Він лютіший за лева.

— А коли він не схоче піти геть від притулку?

— Аун і Зур мають харчів на два дні.

— Але у нас немає води! І чому з ним не прийшла тигриця?

Зур мовчав. Він уже думав про це. Мисливець знає, що хижаки інколи об’єднуються для вистежування здобичі, яку важко піймати одразу. Хвилину повагавшись, Зур відповів:

— Тигр блукає сам з кінця дня. Мабуть, тигриця десь далеко від галявини.

Аунові не було коли розпитувати далі. Він пильно слідкував за тигром, що наблизився до бамбуків на п’ятдесят ліктів.

Було вже добре видно його здоровенну голову з шорсткою шерстю на потилиці. Очі тигра світились яскравіше, ніж минулого разу. Аун почував дивну огиду до цих зелених вогників, на Зура ж вони наганяли жах. Час від часу над галявиною розлягався рик. Тигр підійшов ще ближче, потім почав нишпорити туди й сюди та кружляти навколо притулку з таким терпінням, яке породжувало відчай і страх. Звір немовби сподівався, що від цього поширшають щілини або ослабне плетиво з ліан і бамбуків. Кожного разу, коли він наближався, люди тремтіли, ніби сподівання хижака от-от мали справдитись.

Нарешті тигр причаївся в сухій траві. Звідти він терпляче стежив за людьми, і коли роззявляв пащу, його ікла блищали в світлі згасаючого вогнища.

— Він залишиться тут і вранці, — сказав Аун.

Зур не відповів. Він уважно дивився на дві тонкі гілки терпентинового дерева, які поклав біля вогню, бо вважав за потрібне завжди мати при собі сухі дрова. Потім поколов тоншу гілку і зібрав трісочки в оберемок.

— Невже Зур хоче розкладати вогонь? — незадоволено вигукнув син Тура.

— Вітру нема, земля в притулку гола, бамбук молодий, — відповів Зур, б’ючи кресалом по кременю, — Зурові потрібен зовсім маленький огонь!