Дочка часу

- В документах, що збереглися, його двічі називають протектором. Чекайте. Ось. Двадцять першого квітня, тобто менше ніж за два тижні після смерті Едуарда, і другого травня, за два дні до його появи в Лондоні.

- І ніхто не протестував? Не шумів?

- Я нічого не знайшов. П'ятого червня він віддав детальне розпорядження щодо коронації принца, яка повинна була відбутися двадцять другого, і навіть розіслав письмові запрошення сорока сквайрам, яких збирався посвятити в лицарі. Здається, був такий звичай – приймати в лицарі в день коронації.

- П'ятого, - задумливо повторив Грант. - Двадцять другого. У нього було дуже мало часу, особливо якщо він сумнівався.

- Так. Збереглося навіть його розпорядження про коронаційне вбрання для племінника.

- Ну а потім? Що сталося потім?

- Наскільки мені вдалося докопатися, - майже вибачаючись за свою непоінформованість, сказав Каррадин, - щось сталося на Раді, здається, восьмого червня, але згадка про це є тільки в "Мемуарах" Філіпа де Комина, а я ще до них не дістався. Завтра мені обіцяли екземпляр видання Мандро 1901 року. Начебто єпископ Батський відкрив на Раді якусь таємницю. Ви чули про цього єпископа? Він ще відомий як Стіллінгтон.

- Ні, зовсім нічого.

- Він був членом ради коледжу Усіх Святих в Оксфорді і каноніком в Йорку, а що це означає, я не знаю.

- Значить, що він був вчена і поважна людина.

- Подивимося.

- А кого ви відшукали з істориків, окрім Філіпа де Комина?

- Нікого, хто писав би до смерті Річарда. А Комин - француз і не залежав від Тюдорів, тому йому можна довіряти більше, ніж англійцеві. До речі, я приготував для вас прекрасний зразок того, як твориться історія. Знайшов, коли шукав сучасників Річарда. Навряд чи вам відомо, що Річарду приписується ще холоднокровне вбивство єдиного сина Генріха VI, яке він нібито зробив після Тьюксберійської битви. Хочете вірте, хочете ні, але тут із самого початку можна простежити, як з мухи зробили слона. Кращої відповіді тим, хто вважає, що не буває диму без вогню, навмисно не придумаєш. Повірте мені, тут не було вогню, хоча сухі деревинки були.

- Річард тоді був зовсім юним.

- Так, років вісімнадцяти. Але він, якщо не брешуть джерела, відрізнявся чималою силою. Він і син Генріха - ровесники. Так от, спочатку усі одностайно стверджують, що син Генріха загинув в битві, а потім починається незрозуміле. - Каррадин перебирав свої папірці, явно не знаходячи чогось. - Біс забери, куди вона поділася? А. Ось. Фабіан, він жив при Генріху VII, пише, що хлопця узяли в полон і привели до Едуарда IV, що кинув йому в обличчя рукавичку, і убили на його очах. Як вам це подобається? А Полідор Вергілій стверджує, що вбивство було здійснене безпосередньо Георгом, герцогом Кларенсом, Річардом, герцогом Глостером, і лордом Гастінгсом. Хол додає до них Дорсета, а Холіншед, якому цього мало, заявляє, що першого удару було завдано саме Річардом. Ну як? Здається, Тоуніпанді вищої якості.

- Так, що вірно, то вірно. Ні слова правди. Проте якщо у вас є час вислухати декілька фраз з Томаса Мора, то ви отримаєте ще один приклад того, як твориться історія.

- Мене нудить від сера Томаса Мора. Але я слухаю.

Грант перегорнув декілька сторінок у пошуках потрібного параграфа:

"Деякі досвідчені люди вважають, що його (тобто Річарда) таємним бажанням було вбивство його брата Кларенса, чому він нібито щосили чинив опір, проте чинив опір не так, як якби і справді був захисником свого брата. І ті, хто так вважає, вважають також, що задовго до смерті Едуарда замислив він стати королем, коли брат його король (чиє життя прагнув укоротити жорстокою дієтою) помре, залишивши спадкоємцем мале дитя (як воно і сталося). І вважають також, що радів він зраді брата Кларенса, бо перешкодив би той йому досягти мети, збережи він вірність племінникові або побажай сам стати королем. Але ці наші вигадки не можуть бути підтверджені нічим, а той, у кого в руках одні лише припущення, легко може схибити".

- Брехлива нікчемність, - майже з ніжністю вимовив Каррадин.