Коли час лише починався

Наприклад, 828.464.280 помножити на 4.692.438.921 буде 3.887.518.032.130.241.880.

- Дуже може бути, крихітко, але я все-таки про всяк випадок перевірю, гаразд? Він ввів

цифри в обчислювач і натиснув кнопку множення. У віконці зажевріли цифри:

3.887.518.032.130.241.880. Карпентер ледь не упустив олівець.

- Вона ж у нас геній в математиці, - пояснив Скіп.- А я - в техніці. Через це нас і

викрали. Наш уряд надзвичайно цінує геніїв. Він не пошкодує грошей, щоб нас викупити.

- Уряд? Я думав, що викрадачі вимагають викуп з батьків, а не з уряду.

- Ні, наші батьки більше не несуть за нас жодної відповідальності, - пояснила Марсі.

- Правду кажучи, вони, напевно, про нас давно забули. Після шести років діти переходять у

власність держави. Розумієте, зараз всі марсіанські батьки десентименталізовані і нітрохи не

заперечують проти того, щоб позбавитися від... ну загалом віддати своїх дітей державі.

Карпентер якийсь час дивився на два серйозні дитячі обличчя. - От воно що, -

протягнув він.- Зрозуміло. За допомогою Марсі він закінчив розрахунки і ввів остаточні

цифри в передній нервовий центр Сема. - Ну, поїхали, хлоп'ята! - сказав він і ввімкнув

перемикач часового стрибка. На якусь мить у них перед очима щось замерехтіло, і ящурохід

ледь трусонуло. Втім, він навіть не уповільнив свого неквапливого руху - так гладко

пройшов стрибок.

Карпентер перевів годинник з 16.16 на 15.16. - Нумо, хлоп'ята, погляньте вгору - є там

птеранодони? Вони довго вдивлялися крізь листя в небо. - Жодного, містере Карпентер, -

відгукнулася Марсі. Очі її горіли захопленням.- Ні єдиного! - Так, утерли ви носа нашим