Розділ «Сливове дерево»

— Так, — відповіла Крістін, сідаючи біля грядки, — я ще трохи подихаю.

Руки та ноги ломило від болю, але це була приємна втома, що зникне після гарячої ванни та гарного обіду.

— Я покличу, коли все буде готове, — погодилася мама, цілуючи дочку в лоба. Потім скинула замащені землею черевики, узулась у чисті та пішла на кухню. Проте за хвилину вона повернулась. Крізь прочинені двері Крістін бачила позад неї чиюсь високу постать із блідим обличчям і широкими плечима. Мамця ширше відчинила двері, стурбованість читалася на її лиці.

— Прийшов американець, — сказала вона.

— Чого він хоче? — спитала Крістін, продовжуючи сидіти.

— Хіба я знаю?

І тут солдат з-за мамчиної спини вийшов на терасу. За плечем — автомат, а під пахвою — якась велика срібляста бляшанка. Він рвучко кивнув Крістін:

— Guten Tag. Hello![84]

Мамця стовбичила на порозі, спітніле обличчя видавалося дуже блідим. Американець виявився високим мускулястим блондином із блакитними очима. Крістін одразу впізнала в ньому солдата, котрий підвіз її додому. Як його звати? Пригадалося, Джек. Вона підвелась, опустила рукава та схрестила руки на грудях, ховаючи витатуйований на правому зап'ястку номер.

— Sind gut? Усе гаразд? — поцікавився він, а потім постукав себе в груди. — Джек, так?

Крістін укотре спробувала пригадати кілька вивчених колись англійських слів. Безрезультатно. Тоді вона просто кивнула.

— Добре, — всміхнувся він, а потім через плече поглянув на мамцю, котра нікуди не ділась. — Англійська? — спитав у неї американець.

— Nein, — відповіла Крістін.

— Alles gut? Усе добре?

Вона знову кивнула. Солдат усміхнувся і спустив очі долу. На станції Крістін була така знервована та надто погано себе почувала, щоб помітити, який він красень. Але зараз, коли він стояв перед нею, освітлений полудневим сонцем, золотим волоссям виблискуючи проти ясно-блакитного неба, його привабливість просто вражала. Солдат знову поглянув на дівчину — очі засріблились. Він мав надто юний вигляд, як на вояка. Американець мусив би бути зараз зі своєю родиною, а не брати участь у цій страшній війні. «Не старший за Ісаака», — подумала Крістін. На цю згадку серце відгукнулося тупим виснажливим болем.

Джек знову глянув на мамцю, а потім, червоніючи, поцікавився у Крістін:

— Friends?[85]

Це слово вона зрозуміла, та не знала, що відповісти. З одного боку, американець допоміг їй дістатися додому, і треба було б виявити ввічливість, але, з іншого, дівчині хотілося, щоб її не чіпали, окрім того, він — солдат, а вона страшенно втомилася від війни та військових.

Перш ніж Крістін устигла щось сказати, він із внутрішньої кишені дістав пригорщу загорнутих у коричнюватий сріблястий папір пластинок — металеві жетони дзвякнули під сорочкою. Дівчина впізнала назву «HERSHEY»,[86] такий самий напис був на солодощах, підібраних Карлом і Генріхом на вулиці. Джек простягнув їй цукерки разом із бляшанкою. Крістін відступила назад. Марія поділилася з нею чутками про те, що американці солодощами розплачуються з німецькими дівчатами за секс. Вона прикусила язик і подивилася в бік, та потім зусиллям волі змусила себе глянути на гостя.

— Ні,— твердо сказала Крістін.