Розділ «Сливове дерево»

— Офіцери СС і деякі охоронці втекли з Дахау перед самим приходом американців, — сказала Крістін.

Батько гидливо похитав головою.

— І більшість уже, напевно, виїхала за кордон, — докинув він. — Але не всі. Ми бачили, як есесівці здирали форму з мертвих солдатів вермахта.

Під лазуровим небом зацвіли дерева, нарциси, тюльпани, і, попри погане харчування, діти повернулися до безтурботних ігор на вулицях містечка. Малеча називала американців розкидачами шоколаду, бо ті, пролітаючи повз дітлашню у своїх джипах, кидали з вікон шоколадки та жуйку. Карл і Генріх щодня полювали на нашивки та медалі, що могли залишитися на викинутих на старе шкільне подвір'я солдатських формах, аби за свої знахідки виторгувати в американців трохи хліба чи синювату банку консервів із дивною назвою «Spam».[83]

Напередодні через Гессенталь почали проходити частини французької армії, що рухалися до свого сектору контролю над окупованою Німеччиною.

— Тримайтеся подалі від французів, — попередив батько Карла і Генріха. — Вчора вони залізли до кількох погребів і забрали ту мізерію, що там залишалася. Найцінніше винесли, решту розтрощили. Французькі солдати порізали ягнят фрау Клаус. Нам пощастило опинитися в американському секторі, та все ж таки уникайте французів, аж доки вони не заберуться звідси. Шкода німців, які потрапили до їхньої зони. Але тим, хто опинився під контролем Радянського Союзу, найгірше.

Першого жаркого дня, коли мамця дозволила їй вийти з дому, Крістін мружилася на яскраве сонце, відчуваючи важкість у тілі після тривалого лежання. Стоячи на терасі позад будинку, вона намагалася розправити спину, що виявилося не такою легкою справою. Колишня легкість у тілі змінилася важкістю, треновані м'язи перетворилися на мотузки, суглоби втратили колишню гнучкість. Старий, іще дитячий одяг, тепер був їй завеликим, а прийнятного взуття просто не було, тож дівчина знову взула свої старі черевики, що вічність тому віддала Марії. Куплена перед самою війною пара назавжди залишилась у тій величезній купі взуття на приймальному пункті Дахау.

Загорнувшись у светр, Крістін схилила голову, щоб пройти під низькими гілками грушевих і сливових дерев до паркану, де понад рік тому закопала сливову кісточку. Біля того місця дівчина стала навколішки й обмацала вкриту торішнім листям траву. Чутливими пальцями вона обережно обстежила ґрунт, але не знайшла нічого схожого на молодий сливовий пагін. Сльози покотилися з очей. Найпершим бажанням було викопати кісточку та викинути геть, але потім вона уявила, як та вкорінюється в землі, м'якне від дощів і снігу, починає гнити у теплому ґрунті. Сливова кісточка, як Ісаак, не зуміла вистояти. Скоцюрблена від горя Крістін не змогла виструнчитись і, зсутулившись, повернулася до тераси.

Сидячи на стільці з очеретяною спинкою, дівчина спостерігала за мамцею, котра скопувала нову овочеву грядку. В траві порпалися курчата, видзьобуючи щось поживне, їхнє пір'ячко яскраво жовтіло під високим сонцем. Почувши про повернення Крістін, фрау Клаус принесла їм півня, й тепер він походжав подвір'ям на високих лапах, гордо погойдуючи червоним гребенем і пишним хвостом. Знайшовши в траві жука чи стоніжку, півень низьким голосом прикликав курочок, притримуючи дзьобом ласий шматочок, доки вони наблизяться. Поки птахи дзьобали харч, він голосно кукурікав, чистив пір'я та кружляв навколо них, усвідомлюючи свою вищість. Крістін повернулася додому жива — і світ променився щастям і кольорами.

Вона заплющила очі та підставила обличчя сонячним променям, слухаючи задоволене куряче квоктання, вдихаючи квіткові аромати, змішані з духом свіжоскопаної землі. Кожна травинка, листочок, пташка чи жучок здавалися дарунком творця. Та ні сонячні промені, ні теплий день не могли розтопити крижаного холоду всередині Крістін. Вона почувалася самотньою крижиною, що пливе невідомо куди скреслою весняною річкою.

— Nein! — скрикнула мама.

Крістін розплющила очі. Мамця покинула лопату й тепер стояла, погрожуючи кулаками комусь за будинком. У сусідньому дворі стояв французький солдат, поверх низенького паркану наводячи рушницю на курча. Мати розтиснула кулаки, вхопилася за край фартуха і почала вимахувати ним, як білим прапором, відганяючи француза.

— Облиште моїх курей! — кричала вона.

Крістін підвелась і підійшла до неї.

— Він, мабуть, не розуміє,— сказала вона, поклавши долоню на материне плече. — Май на увазі, що ми й досі вороги. Будь обережною.

Дівчина зробила над собою зусилля, усміхнулась і привітно помахала солдатові. Мамця дала спокій фартуху й опустила руки, розпачливо хитаючи головою. Ноги її тремтіли. Француз опустив рушницю і запалив цигарку. Він дивився на них, вирішуючи, що робити далі. Та за хвилину, очевидно, знудився й пішов геть. Крістін полегшено зітхнула та повернулася на свій стілець на терасі, а мама знов узялася за лопату, сердито перекидаючи скиби землі та з голосним гупанням розбиваючи грудки.

По кількох хвилинах Крістін приєдналася до матері, щоб допомогти їй швидше підготувати грядку під огірки та зелений горошок. Завдяки мудрому мамчиному хазяйнуванню вони з осені запаслися насінням. Уже якийсь час точилися суперечки стосовно того, чи в змозі Крістін повернутися до хатніх обов'язків. Мама була категорично проти, та дочка наполягала, що звична робота допоможе їй швидше оговтатись. Дівчина розуміла, що довша бездіяльність призведе до загального ослаблення й без того виснаженого організму. Їй хотілося, знову відчути радісне напруження м'язів, щоб тіло боліло від фізичної втоми, а не від страху та болісних спогадів.

Уже за годину грядка була готова. Мати з дочкою, стоячи навколішки, опускали насіння в теплий пухкий ґрунт, ретельно вивіряючи глибину та відстань між насінинами. Волога земля забивалася під нігті, темними смужками прилипала до борозенок на пальцях і долонях, контрастуючи з неприродно блідою шкірою. Кожен знайдений камінчик нагадував Крістін про Ісаака: як вони колись бавилися в лісі на пагорбі.

Ополудні мамця витерла руки об фартух і рушила до задніх дверей.

— Ходімо, — сказала вона дочці,— час їсти.