Розділ «Сливове дерево»

— Ім'я? — запитав він.

— Крістін, — проказала вона крізь зуби, що почали клацати.

— Дім? — м'яко запитав він англійською.

Крістін упізнала це слово. Спробувала відповісти, та заважав клубок у горлі. Губи рухались, але звуку не було. Вона прокашлялась і спробувала ще раз.

— Гессенталь, — прохрипіла вона.

На подив дівчини, його лице просвітліло, а губи самі собою розтяглися в широкій і променистій, як сонце, усмішці. Зуби сніжно біліли на тлі загальної рожевості обличчя. Як давно не бачила вона такого щирого усміху!

— Фройляйн, — сказав він, показуючи на бетонний перон під ногами. — Дім, Гессенталь!

Глава 28

Крістін якусь мить дивилася на блакитноокого американця, не розуміючи почутого. Невже він мав на увазі, що вона вже вдома? Широкий усміх не сходив з його лиця. Дівчина зірвалася з місця, відштовхнула солдата, ледь не збивши з ніг, і рушила вздовж перону повз інших жінок. Серце голосно гупало, дихати було важко, та вона майже бігла до будівлі вокзалу. Ніхто не сказав, у якому напрямку їхатиме потяг, а, вийшовши з вагона, вона навіть не подумала подивитися назву станції. Хто б міг уявити, що перша зупинка буде в рідному містечку! На перший погляд, станційне приміщення скидалось на сотні інших, але посеред червоної цегляної стіни великими літерами було написано «Гессенталь».

Дівчину накрило хвилею непереборного захвату та ні з чим незрівнянної радості. Вона прикрила рота долонями, щоб не закричати, — таким сильним було відчуття полегкості. Підійшов блакитноокий американець і став поруч.

— Дім! — прокричала йому Крістін і побігла геть.

Але він не дав їй утекти.

— Nein, Fräulein, — заступив він дорогу, хитаючи головою.

Крістін зупинилася. Солдат зробив жест, ніби пише щось на долоні.

— Ім'я й адреса, — сказав він німецькою.

Дівчина не відповіла та спробувала прослизнути повз нього, але американець м'яко взяв її за руку.

— Будь ласка, — попросив він, а потім злегка постукав себе по грудях, показав рукою, ніби кермує автівкою і жестом указав на неї.

Дівчина важко зітхнула, відступила на крок і обхопила себе руками. Солдат промарширував до офіцера, відсалютував йому, щось сказав і жестом показав на Крістін. Офіцер з ніг до голови уважно її роздивився, потім коротко кивнув. Блакитноокий солдат ухопив планшет і повернувся до неї.

Після того як дівчина записала свої дані, американець відніс папери офіцеру й чекав на подальші розпорядження. Крістін стояла, похитуючись, і намагалася втриматися на ногах. Але, помітивши, що солдат повертається, полегшено зітхнула.

— Ходімо, — сказав він, — додому.