Розділ «Сливове дерево»

Ув'язнені вийшли з бараку та вишикувалися для ранкового обходу, грузнучи черевиками та босими ногами в густій холодній багнюці. Есесівець низького рангу ходив перед ними, покрикуючи:

— Шикуйсь! Дивитись уперед! Тримати стрій!

Старенькій попереду Крістін було важко стояти рівно, її тоненькі, мов палички, руки хиталися з боку в бік разом із усім майже прозорим тілом. Охоронець витяг її з шеренги, штовхнув так, що бабця впала на коліна, приставив їй до голови рушницю й натиснув на гачок. Стара жінка впала долілиць, поділ її тюремної роби задерся, оголивши худющі білі сідниці. Крістін аж підстрибнула на місці, та закрила рота долонею, решта жінок навіть не здригнулись. «О Боже, — думала дівчина, — вони до цього вже звикли!»

— Опусти руку, — прошепотіли ззаду. — Не привертай до себе уваги!

Поруч стояла молода жінка з великими карими очима, розтрісканими губами, нерівними пучками чорного волосся на голові та кривавим синцем біля скроні. Сіре обличчя з гострими вилицями додавало років, але Крістін здалося, що вони приблизно однакового віку. Дівчина відвела очі.

— Я — Ханна, — прошепотіла сусідка.

Крістін кивнула, не відриваючи очей від есесівця та охоронців.

— Я зможу взнати, що сталося з твоїми друзями. Ніна Бауерман і Габріелла, так?

Крістін знову кивнула. Потім, коли охоронці не дивилися в їхній бік, прошепотіла:

— І Ісаак. Ісаак Бауерман.

— Ні, тільки жінки.

Після переклички жінок розвели по місцях роботи. Ханна злегка махнула їй рукою, приєднуючись до великого гурту. Крістін залишилася сама. Вона стояла перед бараком і тремтіла від холоду, не знаючи, чи мусить самостійно шукати обійстя коменданта табору. Вчора вона поверталася вже у темряві й не мала певності в тому, що зможе знову туди потрапити. Та от підійшов вартовий.

— До праці! — крикнув він і вдарив Крістін по лицю.

Дівчина захиталась, а коли прийшла до тями, побігла на пошуки дому коменданта, тримаючись правою рукою за щоку. Вона рухалася вздовж високого паркану з колючого дроту, за яким перед рядами однакових бараків так само, як і на цій половині, проводили ранкову перекличку. Есесівці так само походжали перед шерегами в'язнів, рахуючи голови та вибраковуючи хворих і немічних. Крістін бачила тисячі блідих чоловічих облич, серед них просто неможливо було б упізнати Ісаака. Наблизившись до дому коменданта, вона побачила, що звідкись із глибини табору піднімаються стовпи чорного диму. Комендант табору стояв на ґанку, посмоктуючи сигару.

— Guten Morgen, Fräulein, — привітався він.

— Guten Morgen, Herr Lagerkommandant.[69] Ви хочете, щоб я сьогодні зробила щось особливе, гере лагеркомендант?

— Зараз тільки сніданок, а потім роби все по господарству, що потребує рук.

Вона вже взялася за ручку на вхідних дверях, але зупинилась. Вирішила скористатися нагодою.

— Перепрошую, гере лагеркомендант, — сказала Крістін тремтливим голосом.

— Так? — Комендант повернув голову до дівчини, спираючись на поруччя. З кутика рота звисала сигара.