Розділ «Частина І «Чортові мавпи»»

Дальші питання дали юристам зрозуміти, що капітан мало цікавиться конструкцією кораблів узагалі й власного зокрема.

— Ви ж не фахівець у механіці, так? — запитав один з юристів. — Ви мореплавець?

— Так.

— І ви не приділяєте уваги конструкції кораблів, так?

— Якщо вони плавають — ні. А якщо тонуть — я забираюся звідти.

На запитання, чи є в «Лузитанії» та її сестри «Мавританії» якісь «особливості» в конструкції водонепроникних дверей, Тьорнер відповів: «Я не знаю».

Після цього адвокат запитав:

— До трагедії «Титаніка» ми ж вважали, що ці величні кораблі непотоплювані, чи не так?

— Хто вам таке сказав? — перебив його Тьорнер. — Ніхто, з ким я будь-коли ходив у море, не довів цього.

Свідчення закінчувалися питанням, чи залишиться на плаву корабель з п’ятьма затопленими відсіками.

Тьорнер відповів:

— Шановний сер, я нічого про це не знаю. Це залежить від розмірів відсіків та від плавучості судна. Якщо плавучість буде — воно залишиться на поверхні. Якщо ні — піде на дно.

І він повернувся на свій корабель.

U-20.

Найщасливіша субмарина

Того самого дня, у п’ятницю, 30 квітня, судно іншого виду теж вирушило в напрямку Британських островів — німецька субмарина U-20 (Unterseeboot-20)[137]. Екіпаж субмарини отримав накази, які надавали звичайному патрулюванню статусу особливої терміновості. О шостій ранку без фанфар підводний човен вийшов з порту в Емдені, що на північно-західному узбережжі Німеччини. Екіпажі підводних човнів називали Північне море «яскравим Гансом», але того дня небо та вода були сірими, як і пласке узбережжя, що оточувало бухту. Субмарини стояли одна коло одної в місці швартування, з’єднані мотузками за рубки, що стирчали як замки вдалечині. Вітер силою в 4 вузли дув у напрямку берега.

U-20 рухалася річкою Емс у напрямку моря. Вона не видавала жодного звуку й не лишала по собі майже ніякого кільватера. На рубці стояв капітан-лейтенант Вальтер Швіґер, командир субмарини, у кашкеті та водозахисній шкіряній формі. Рубка являла собою низеньке приміщення, що виступало над середньою частиною субмарини: тут були різні механізми управління та два перископи, головний бойовий і допоміжний. Під час підводних атак Швіґер перебував тут, під захистом товстих стінок із чорної сталі, і за допомогою перископа керував командою, яка запускала торпеди. У надводному режимі він міг виходити на невеличку палубу на узвишші, звідки можна оглядати морські простори навкруги, хоча ніякого захисту від негоди тут не передбачено. Той ранок був холодним, і з-під кришки люка йшов запах кави.

Швіґер вів субмарину вздовж річки і через мілини на виході з бухти.

U-20 рухалася на захід, і вже о 9:30 пройшла маяк та станцію бездротового зв’язку на Боркумі — невеликому бар’єрному острові, який слугував важливою точкою навігації для субмарин, що йшли з порту або в порт.

Швіґеру щойно виповнилося тридцять два, але його вже вважали одним із найбільш тямущих командирів на німецькому флоті. У справах, що стосувалися субмарин, з ним навіть консультувалися вищі офіцери. Саме його човен випробовував нові військові тактики. Він був одним з небагатьох капітанів субмарин, які перебували на службі ще до початку війни. Високий, стрункий, широкоплечий — «надзвичайно привабливий чоловік»[138], казав про нього один із членів команди. Очі в нього були блідо-блакитні, а в погляді панував спокій та хороший настрій.