Розділ «Романтика»

Вона дивиться на мене своїми звабливими зеленими очима, наче цуценятко, і я питаю в неї, чи не хоче вона піти зі мною в лікарню й владнати цю справу, і вона киває головою, що згодна. Тоді ми чекаємо, коли в мене випаде вихідний, і йдемо в лікарню, і, як завжди, хідник перед будівлею перекривають учителі недільної школи. Вони тримають сміттєві пакети, повні якогось непотребу, типу відірваних і поламаних рук і голів від пластикових ляльок, і всі вони перемішані з кетчупом, тож моя Бріт не вагається ані секунди. Вона опускає руку в один зі сміттєвих пакетів, дістає звідти ногу й облизує її начисто, наче картоплю-фрі. Ось яка крута моя красуня-дівчина. Я розгортаю журнал «Нейшенал джеографік», поки медсестра питає в Бріт, чи вона їла щось сьогодні, і Бріт відповідає, що вчора з’їла ціле каное, повне вояк племені ірокезів, але ні, сьогодні вона ще нічого не їла. І не встигаю я дочитати оту статтю про стародавніх єгипетських мумій, коли лунає крик і в коридор вибігає Брітні — босоніж і в одноразовому паперовому халатику, наче відбулося щось жахливе або наче вона ніколи раніше не робила абортів, бо вона біжить босоніж аж до самої моєї квартири, і, щоб вона припинила тремтіти й блювати, я пропоную їй вийти за мене заміж.

Очевидно, що мої друзі просто подуріли від ревнощів, тому й учинили мені холостяцьку вечірку, і коли Брітні йде в туалет — уся така похнюплена, бо кухар не схотів вирізати для неї бойове каное, то мої так-звані «друзі» дивляться на мене й кажуть:

— Чувак, вона, звісно, суперсексі, краща за всіх, але нам здається, що вона не під кайфом… Ти ж іще не встиг з нею одружитися, еге ж?

Так кажуть мої ліпші друзі. І, судячи з виразу їхніх облич, вагітність Брітні — не найкраща новина. Самі знаєте, як воно, — завжди хочеться, аби твої друзі й наречена подобалися одне одному, але друзі скреготять зубами, заклопотано позирають на мене з-під зведених на переніссі брів, а тоді кажуть:

— Чувак, а тобі ніколи не спадало на думку, що, може… може, Брітні розумово відстала?

Я кажу, аби вони розслабилися. Вона просто алкоголічка. А ще в мене є дуже велика підозра, що вона сидить на героїні. Окрім того, вона гіперактивна в сексуальному плані, але нічого серйозного, розмова з психіатром легко все виправить. От погляньте на мене, я — товстун. Ніхто не ідеальний. Може, замість весільного прийому нам слід зібрати обидві родини в якомусь конференц-залі й розробити оперативні заходи, а замість медового місяця можна здати Брітні на трьохмісячний курс амбулаторної реабілітації. Ми все подолаємо. Але вона в жодному випадку не відстала. Просто їй потрібна реабілітація.

Очевидно, що вони поливають Брітні брудом лише тому, що насправді несамовито мені заздрять, що ті хтиві ромео зі стояками. Варто мені втратити пильність, і вони одразу накинуться на неї.

— Чувак, тільки не ображайся, але ти трахаєшся з відсталою, — кажуть вони мені. Бачите, як мене всі ненавидять, доводиться терпіти навіть таких лайняних друзів. Вони наполягають, що рівень розвитку Бріт не вищий, ніж у шестирічної дитини. Вони гадають, що роблять мені велику послугу, коли кажуть:

— Чувак, вона не може тебе кохати, бо просто не здатна на це.

Ніби зі мною може одружитися тільки жінка з непоправною травмою головного мозку. Тож я відповідаю їм:

— Вона не може бути відсталою, бо носить рожеві стрінги.

І це напевно кохання, бо кожного разу, коли ми займаємося сексом, я кінчаю так сильно, що в мене живіт болить. І так само я відповів кавалеру своєї мами на День подяки, що ні, Брітні не «високофункціональне ніщо». Скоріш за все, вона просто шльондра, яка страждає на алкоголізм, нюхає клей і ширяється, але ми обов’язково покладемо її на лікування після того, як вона народить. Так, можливо, вона й німфоманка, але найголовніше те, що вона — моя німфоманка, і саме тому всі мої родичі казяться від заздрощів. А я їм кажу:

— Я закоханий у красуню-шльондру, схибнуту на сексі, то чого б вам не порадіти за мене?

Після всього цього галасу на наше весілля прийшло набагато менше людей, ніж очікувалося.

Може, я упереджений, бо закоханий, але Брітні завжди здавалася мені дуже розумною. Самі знаєте, як воно, коли ти цілий рік дивишся з кимсь телевізор і ви жодного разу не посварилися через вибір передачі. Справді, якби ви знали, скільки ми дивимося телевізор щотижня, то назвали б нас щасливою подружньою парою.

А тепер у мене з’явилися дві маленькі дівчинки, які пахнуть, наче пироги на День подяки. І коли вони трохи виростуть, то я розповім їм, що всі люди здаються трохи божевільними, якщо уважно до них придивлятися, а якщо тобі не хочеться так уважно придивлятися, то це не справжнє кохання. А життя все минає й минає. І якщо ти чекатимеш на когось ідеального, то ніколи не знайдеш своє кохання, бо саме сила твого кохання зробить якусь людину ідеальною. І, може, саме я є відсталим у нашій парі, бо й досі прокидаюся посеред ночі від страху, що моє щастя закінчиться, замість просто насолоджуватися ним. Таке щасливе, шалене кохання — воно не буває просто так. І я навіть не очікую, що щастя триватиме до кінця життя, і, мабуть, це зі мною щось не те, якщо я так сильно люблю свою дружину. І зараз я везу свою нову родину додому з лікарні, і моя красуня-дружина сидить поруч, а маленькі дівчата-двійнята пристебнуті на задньому сидінні, а я все переймаюся, що таке велике щастя не може тривати вічно, коли Брітні кричить: «Жук-капшук!» і так сильно б’є мене кулаком у плече, що я мало не врізаюся в стіну ресторану «Дайрі квін».