Розділ «Частина перша З дороги — і в дорогу»

Із материного обличчя син прочитав, що й вона теж думає приблизно так само.

— Не хочу вам заважати, коли ви такі зайняті, — заговорила вона, і Йоганнесові лишилося тільки сподіватися, що той чоловік не відразу збагне, який сенс вона вкладає в ці слова; зрештою, він ще не знає Брітту. — Але чи не можна було би посунути вашу вантажівку трохи вбік? Знаю, це дурне прохання з мого боку, але ж он там, за вантажівкою, припарковане моє авто, і я ніяк інакше не виїду!

— Мамо! — прошепотів Йоганнес, сіпаючи Брітту за рукав.

— Самі знаєте, як важко жіночкам дається паркування! — додала Брітта й на мить чарівно усміхнулася. — Я сама винна. Треба ж було мені його туди поставити! — І зазирнула просто у вічі чоловікові, який збентежено закляк на п’ятачку перед їхніми дверми.

— Ні, ні, ви зовсім не винні… — промурмотів він. — Це, звісно, наша вина! Вам не треба вибачатися! Мені й самому прикро, що вони поставили вантажівку впритул до будинку!

— Ах! — тільки й мовила Брітта.

— Але я подбаю, щоби вони негайно звільнили проїзд! — пообіцяв чоловік, дослухаючись водночас до човгання ніг і сопіння, що долинали згори. — Вибачте, тільки спершу я мушу… бо то така дорогоцінна річ, розумієте…

— Бельгійська! — сказала Брітта, поважно киваючи головою. — Я відразу зрозуміла.

Чоловік затнувся.

— Я зараз! — кинув він і помчав нагору.

Брітта закотила очі.

— Щиро дякую! — видихнула вона. — Тут і так жили самі свинтуси, а тепер ще й цей! Це годилося б відсвяткувати.

— Бельгійська! — повторив і Йоганнес. — Ти знала, що таке існує на світі?

Але на сходах уже знову з’явився новий сусід, за яким поспішали до виходу захекані вантажники.

— Зараз ці панове заберуть звідси вантажівку, — усміхаючись, пообіцяв він Брітті. — То й ви цікавитесь антикварними речами?

— Скільки живу на світі! — відповіла Брітта, дістаючи з сумочки в’язку ключів. — Вони звільнять дорогу, так? То я їду. Йоганнесе! Не забудь повечеряти й зробити уроки!

Йоганнес енергійно закивав головою й зачинив двері. З вікна вітальні він побачив, як меблева вантажівка здала трохи назад. Брітта виїхала на дорогу, не помахавши синові на прощання.

«Вона таки розсердила його! — подумав Йоганнес. — Не вміє вона чемно розмовляти з людьми. А тут літо на носі, тож важливо, щоб ми змогли бувати на подвір’ї!»

2

Нісс постарався так розклеїти свої оголошення, щоби вони не надто привертали увагу сусідів. Та, незважаючи на це, наступного вечора, смерком, медлевінґери зібралися юрбою на великому майдані, посеред якого, прикрита скатертиною, височіла купа невідомих предметів: не важко було здогадатися, що то могли бути хіба що Ведурові винаходи! Зібралося ціле село. Усім кортіло побачити, що ж такого їм покаже Ведур-Винахідник. («Той схибнутий винахідник!» — пошепки говорили вони, кожен сам собі, бо жодне не хотіло, щоби хтось підслухав ці слова, адже ніхто не бажав скривдити Ведура.) Хлопчина у білій шапці, помічник пекаря, бігав поміж медлевінґерами, пригощаючи свіженькими-тепленькими кренделиками, що так приємно пахли, а сам пекар із дружиною тягли за собою дерев’яні візки, повні кухлів із напоями.