Розділ «Частина перша З дороги — і в дорогу»

— Дякую тобі, Евриде! — сказав Ведур. — Уяви собі, пекарю, що віднині тобі вже не доведеться власноруч вимішувати, місити свої хліби, короваї! Уяви собі: цей пристрій виконуватиме твою роботу! Тобі лишається тільки…

— Ну, і як же воно працюватиме? — урвав винахідника голос із юрби. — Га?

Доглядач доріг? Але Нісс не сказав би напевне, що це озвався саме той чоловік.

— Та зараз я вам усе продемонструю! — вигукнув Ведур. — Як ви самі бачите, наразі вимішувач ніби мертвий, бо нічого не робить. Але хай-но я підведу всередину силу струмів, — тут він сточив кінець мотузка, що стирчав із вимішувача, з мотузком сили струмів, — і тепер мені досить натиснути на ось цей вмикач, як він зарухається!

Нісс весь зіщулився. З центру майдану долинуло якесь гучне неприємне для слуху шкабарчання.

— Чуєте? — схвильовано вигукнув Ведур. — Ви це чуєте?

Гомін громади в центрі майдану наростав.

— А зараз тільки всипати сюди борошна! — перекрикуючи гамір, виголошував Ведур. — Додати яєць, масла, молока! Чуєш, пекарю? Цей вимішувач я дарую тобі! Ти тільки уяви собі, наскільки він полегшить твою працю! Цей винахід я зробив для тебе!

Винахідник висмикнув мотузка з пристрою і простяг його пекареві.

— Треба тільки, щоб тут було досить сили струмів, — пояснив він. — І відтепер тобі не доведеться місити тісто власними руками. От!

— Доведи! — знову закричав той самий голос із кола. Тепер Нісс допевнився: то таки був доглядач доріг. Усі знали, що він залюбки пригощався хмільними напоями й частенько упивався. — Досі ж ми чули тільки якесь торохтіння, винахіднику Ведуре! Що мені, принести брязкальце мого синка? Торохтіння ще нічого не доводить! Ми хочемо побачити готовий хліб!

— Атож, давай нам готовий хліб! — пролунав ще й юнацький голос.

— Торіл, хто ж іще! — прошепотіла Моа. Нісс навіть не помітив, як дівчинка проштовхалася до нього крізь юрбу. — Точнісінько, як і його батечко! Той клює Ведура на кожному кроці, бо вони з Ведуром — одвічні вороги.

— Ти ж знаєш: ворогувати не можна! — швидко заперечив Нісс. — Ведур ні з ким не ворогує.

— Розказуй! — форкнула Моа. — Не забувай, що я вже майже готова лі-фея. Вони тільки глянуть один на одного — і вже між ними іскрить!

— Тс-с-с! — сердито засичав Нісс. Пекар узяв вимішувач і почав розглядати, тримаючи на максимальній відстані від очей.

— Не бійся, — заспокійливо мовив Ведур. — Без сили струмів він не запрацює. Він працює тільки тоді, коли ти цього хочеш.

— Якщо працює, пекарю! — крикнув доглядач доріг, що таки перебрав міру хмільного. — Поки він нам не продемонструє, як та його тріскачка вимішує тісто…

— Я тебе розумію, доглядачу доріг, — заспокійливо сказав Ведур. Він саме повернувся на середину майдану й дістав обережно зі стосу якийсь предмет, начебто скляну кулю. — Можливо, ти повіриш мені, коли я введу силу струмів у цей денносвіт. Цей винахід, друзі мої, приніс мені найбільше радості. Хай-но лише мені пощастить добути достатню кількість сили струмів — і наші вулиці більше не тонутимуть ночами в пітьмі. І в наших оселях матимемо ясне денне світло…

— Уночі? Невже ми це побачимо? — вигукнув хтось глузливо. Решта засміялась.