Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Канцлер Рейнальд прочитав людям документ про покору, і вони прийняли його. Потім до людей звернувся імператор:

— Я дарую вам життя, яке ви втратили, але подбаю, щоб ви вже не мали змоги коїти свої злочини.

Народу дозволили підвестися й повернутись у місто. Потім перед дванадцятьма людьми, яких імператор обрав із німців та італійців, народ склав присягу покори і був змушений дати чотириста заручників.

Потім імператор скликав у Павії великий з’їзд, щоб вирішити долю Мілана. На з’їзді обдумали теперішню ситуацію, низку подій, які передували їй, і ухвалили постанову. Запросили міланських консулів, щоб повідомити їм. Постанова була така: Мілан має бути спустошений і безлюдний, усі, хто жив у ньому, мають протягом тижня покинути його і будувати собі на чотирьох місцях, які перебувають на відстані милі одне від одного, нові оселі.

Потім імператор поїхав до Мілана і двадцять шостого дня місяця березня зайшов у місто крізь зроблений у міських мурах вилом. Після цього були знищені всі міські укріплення. Проте імператор пощадив церкви та інші споруди.

Після руйнувань імператор знову подався в Павію і в міському соборі відсвяткував урочисте свято подяки. Після відправи сказав:

— Отож справдилося те, що радили слова блаженного архієпископа Ансельма. Милосердя небес простить мені, що я ще раніше не зруйнував із чистим сумлінням місто Мілан, цього призвідцю всякого бунту і церковного розколу. Інші міста тепер повернуться до свого обов’язку.

Потім улаштували бучний бенкет, на який запросили панів, простолюд і чужинців. На бенкеті імператор Фрідріх та імператриця Беатрікс мали на головах корони.

Згодом імператорові скорилися міста Брешія, Імола, Фаєнца, Болонья, П’яченца і багато інших.

Архієпископи, єпископи, священики, пани і воїни привезли з цього походу на батьківщину мощі святих, освячені предмети, дорогий посуд, самоцвіти і дивовижні прикраси з золота та срібла, пишні шати, зброю, коней та всякі інші речі.

Дипольд і Фрідріх повели чеське військо до Праги. Король Владислав, як і завжди після війни, поділив здобич, та ще й винагородив воїнів, і вони стали повертатись до рідних місць.

Вітіко та лісових людей зустріли зі ще більшою радістю, зі ще численнішими тлумами людей, зі ще гучнішими криками, бо ж їх так довго не було в рідному краї. Воїни радісно йшли до своїх рідних. Показували ще ніколи не бачені речі, ціни яких ніхто не знав і кількість яких була така велика, що такого ще ніхто не пам'ятав. Свято подяки на березі Влтави й поділ здобичі були величніші, ніж будь-коли давніше. Воїни ділилися тим, що мали, з родичами, друзями, знайомими та земляками, давали пожертви церкві.

Воїни ще більше розповідали про країну Італію, ніж першого разу, бо ж і знали її тепер набагато краще.

Коваль із Плани розповідав про незвичайне й величезне місто Мілан, зруйноване їхніми руками. Тепер воїни вже побували в самому місті й бачили дивовижні церкви, дивні башти, старовинні арки й небачені постаті святих. Коваль розповідав і про інші великі міста, в яких були воїни. Там теж є дивовижні церкви, кам'яниці і замки аристократів, які стояли поміж будинків, бачили воїни й речі, належні до поганських часів. Там є прадавні зруйновані церкви, такі великі, як заокруглені гори, відкриті вгорі, тож туди зазирає небо, і багато тисяч рядів кам'яних лав стоять один за одним, і там багато тисяч років тому ставили вистави, як тут у лісі ставлять вистави про народження Христа, янгола, пастухів і святу Діву Марію. В тій країні є величезні скарби, бо кажуть, ніби там росте золото. І там є фрукти, яких ніхто не бачив і яких тут ніхто не здатний навіть уявити собі.

Інші воїни розповідали теж. Казали, що чули, ніби Дипольд наклав багато мішків на в’ючних коней і що в тих мішках були дзвінкі золоті монети. З Мілана ще привезли мощі трьох святих царів, братів Макавеїв та їхньої матері, святого Цельсія та інших святих. Дипольд привіз у Прагу церковну лампаду з зображенням див і постатей, її вилили ще стародавні юдеї, бо за давніх часів вона стояла в храмі царя Соломона.

Том Йоганнес розповідав, що він робив би, якби був в італійській землі, і що мали б зробити імператор, король, архієпископи та інші пани.

Вольф розповідав, що вони всі загинули б, якби Вітіко не подбав про них. Золоті яблука з солодким золотим соком, малинові смокви та інші речі дуже шкодять, коли забагато їсти їх. Вітіко застерігав їх від того.

Про ці нові речі, що їх принесли воїни в Лісовий край, невдовзі склали пісні, і згодом їх часто співали.

Вітіко знову зосередився на своїх господарчих справах. Надто він намагався запровадити в своїх нових лісових землях таке саме господарювання, як і в старих.

Бенно привів до Вітіко молодого священика, що був капеланом замку. Він сам часто бував у домі Вітіко, часто в Пржиці, часто деінде, де, як він вважав, даної миті йому найкраще працювати над твором про долю німецького імператора.