Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Відтоді Вітіко готував усе, що вважав за потрібне, для свята в лісі. Крім того, розіслав вісників в усі боки, запрошуючи гостей.

За чотири дні до дня весілля Вітіко, його мати, тітонька, Бенно, служниці матері та тітоньки, васали і почет Вітіко в супроводі святкової процесії людей Генріха, яких очолював Лютольт, приїхали в замок Шауенберґ. Кавалькада першого дня доїхала до Фельдену, а другого — до Шауенберґа.

До замку приїхали ще й люди, які були свідками під час заручин, а також багато інших чоловіків, жінок і дівчат.

У визначений день шлюб уклали в замковій церкві. Обряд вінчання провели священик замку Шауенберґ і священик міста Ефердінґен. Коло них були і священик з Ашаха і Бенно. Вітіко був у білому, гаптованому золотом оксамитовому вбранні й мав на собі золотий пояс Вюльфгільти, а на ньому як застібку дикі троянди Берти. Берта одягла прикрашену золотом білу шовкову сукню й вінок із диких троянд Вітіко. Намітка з її голови спускалася аж до землі.

Після шлюбної церемонії всі пішли у велику залу, а з зали Генріх, Вюльфгільта, Вентіла, Вітіко і Берта зайшли до однієї кімнати. Генріх подав Вітіко руку, а Вюльфгільта заговорила:

— Я казала колись: Бог може все стулити і приготувати нам радість, про яку ми й не здогадувались, а мій чоловік відповів мені: тож нехай стулює. Думаю, він таки стулив. Вітіко буде міцно й вірно триматися нашої дитини.

— Мамо, отаким, як ви кажете, буде все моє життя! — запевнив Вітіко.

Берта підійшла до матері і обома руками обняла її за шию. Мати поцілувала доньку. Потім і Вентіла пригорнула до серця свою нову доньку.

Тієї миті прийшов вісник і повідомив, що прибув лицар у білому вбранні з золотим поясом, а з ним приїхали й чоловіки в білих уборах зі срібними поясами й вимагають, щоб їх одразу вислухали.

— Проведіть їх у залу, — звелів Генріх.

Коли ті люди зайшли до зали Генріха, білий лицар проказав:

— Я Кривосуд, маршалок превелебного єпископа Оломоуцького Здика. Превелебний єпископ послав мене до вас, пане Генріху фон Шауенберґу, і до вашої високої пані дружини, і до нареченого, і до нареченої з листами і скриньками.

— Перше ніж ви передасте свої послання, — втрутився Генріх, — скажіть, чи вам визначили термін для повернення.

— Нам такий термін не визначили, — відповів маршалок.

— Тож лишайтеся зі своїми людьми в нас як гість свята, а потім так довго, як забажаєте, — запросив Генріх.

— Я лишуся зі своїми людьми як гість свята, — погодився маршалок.

— А тепер покличте мені мою дружину, Вітіко і Берту, — звелів Генріх, — бо ви і їм привезли послання.

Генріх послав слугу, щоб той привів Вюльфгільту, Вітіко і Берту, і вони прийшли.

Потім Кривосуд передав листи. Їх написав сам єпископ.

У листі до Генріха були слова подяки, що він колись нібито не впізнав його, хоч усе-таки впізнав, і прохання, щоб він не погребував його пам’ятним подарунком за захист.