Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— А тепер я дякую вам за гостинне прийняття і, якщо трапиться нагода, прийму вас не менш гостинно.

— Я ще трохи проведу вас, — підвівся Генріх.

— А вам, шановна пані, — звернувся Вітіко до Вюльфгільти, — я кажу спасибі за вашу турботу і працю.

— Господь, Вітіко, благословив ваше перебування в нас, і нехай він дасть вам щастя і честь, — побажала жінка.

Потім Вітіко звернувся до БВерти:

— Бувайте здорові, Берто, і будьте веселі та радісні!

— І ви, Вітіко, — сказала дівчина. — Щасливої подорожі!

— Можливо, я ще коли-небудь почую, як ви співаєте, як навідаюсь іншого разу, — мовив Вітіко.

— Можливо, якщо ви думаєте і співаєте так, як ліс, — заявила дівчина.

— Це мене тішить, — усміхнувся Вітіко, — бо, хоч і не вмію співати, я думаю так, як ліс.

Потім уклонився Труді й мовив:

— Бувайте здорові, і дякую вам за спів, який я почув усупереч вашій волі.

— Бувайте здорові! — зашарілася дівчина.

Після цих слів Вітіко приготувався вийти з зали. Глянув ще на Бертин вінок.

Генріх пішов із Вітіко по дорозі, а потім далі аж до червоної каплиці. Там він сказав:

— А тепер ми розстанемось. Щасливої вам дороги, а коли знову потрапите в ці краї й побачите білий дім, відвідайте його.

— Якщо небу буде вгодно, я не промину, — відповів Вітіко.

— А ми по-дружньому приймемо вас, коли будемо тут, — пообіцяв Генріх.

— Ще раз дякую, — подякував Вітіко.

— З Богом! — попрощався Генріх.