Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

Добра вість рознеслася по всій фортеці:

— Ідуть королівські війська!

А це ж сам Добо наказав Міклошеві Вашу усім казати такі слова, коли він повернеться до фортеці.

Он воно як! Йдуть війська! Тож правду сказав пан старший лейтенант Пете!

Міклош Ваш скинув тюрбан, розмотав його і, витягнувши зі складок полотна листа, простягнув його Добо.

Добо глянув на печатку — пише архієпископ. Обережно надірвав аркуш біля самої печатки і спокійно розгорнув його.

Комендант сидів на коні. Довкіл нього з'юрмилися люди. Поки він читав, усі намагалися вгадати з виразу його обличчя зміст листа!

Та обличчя в коменданта ніби з каменю. Яким воно було на початку читання, таким зосталося й після того, як він уже згортав листа.

Добо засунув аркуш до кишені, потім оглянувся, наче дивуючись, чому так багато люду зібралося.

Із старших лейтенантів при цьому був присутній тільки Пете. І Добо сказав йому так, щоб почули інші:

— Всіх офіцерів я зберу увечері. Маю сповістити їм радісну звістку.

Але тільки-но Добо зачинився в себе в кімнаті, його незворушне обличчя стало скорботним. Він впав у крісло і сумовито, безнадійним поглядом втупився в одну точку.

Того дня Добо одержав ще одного листа. Це послання привіз селянин. З листа, що білів у його руці, було видно, що його послано турками.

Це прийшов четвертий посланець Алі-паші.

Обложенці знали, що Добо суворо розправляється з турецькими листоношами. Вони вивели селянина на ринкову площу — мовляв, хай він там зустріне Добо.

Надвечір о цій порі вже ставало холодно, і солдати відпочивали, запалювали на площі вогнища. Іноді підсмажували сало і запивали його склянкою вина, розбавленого водою.

— Було б краще спалити цього листа ще зараз, поки пан капітан не бачить,— порадив один добросердний ратник.— А то, їй-богу, лихо буде!

— Як це спалити? — відповів селянин.— Лист же не мій.

— Але ж ви принесли його від ворога.

— Я приніс від того, хто послав.