Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

Того дня і Пете сів на коня. Нога в нього забинтована до коліна. Він блідий, але вуса стирчать так само хвацько. Замість Пете біля Старих воріт командує Мекчеї, а Пете замість Мекчеї очолює резервні війська.

Дзвінким голосом підбадьорює він солдатів:

— Турки гризуть наші мури вже тридцять два дні, та хоч би всі вони сюди позбігалися, ми й так їх усіх до одного пошлемо в пекло! Королівські війська запізнюються, але вони прийдуть! А про хоробрість нашу вже говорить весь світ. Мине сто років, але й тоді ще замість слова «хоробрий» будуть казати «егерчанин».

Побачивши, що довкіл промовця зібрався цілий натовп, Добо затримався на хвилину послухати, про що Пете говорить.

При його останніх словах Добо усміхнувся і сказав старому Цецеї, який стояв поруч:

— Через сто років? Тільки й діла в людей буде, що згадувати, які в егерчан були вуса!

Правда, сказав він це радше собі, аніж Цецеї. Та, наче зніяковівши, що заговорив уголос, пробурмотів:

— Не вуса головне, а душа, і не нагороди, а обов'язок перед вітчизною.

І поскакав далі, до Шандоровської вежі.

Палкі слова Пете надихнули витязів. Звичайно, егерчани й так не підвели б, але душевне слово, наче добре вино.

Зсунувши шолом набакир, Пете вів далі:

— Приїде сюди й сам король. Він вишикує єгерських витязів і кожному потисне руку. Ви цього заслужили. Чув я навіть, що надалі король вибиратиме собі офіцерів тільки з солдатів, що відзначилися в Егері. Кожен рядовий після облоги стане лейтенантом — таке я чув. А далі, може, й капітаном. Бо ж, зрештою, королю теж; найбільше потрібні солдати, які довели свою, вірність батьківщині і відвагу.

Пете помітив цигана, який козликом відскочив від кулі, що вдарилася біля нього в стіну.

— Гей, цигане, ти скільки турків убив?

— А щоб їх ворон заклював, ваша милість, пане лейтенант! — відповів циган.— Жоден турок не сміє підійти туди, де я стою.

У вечірніх сутінках до одного з проломів наблизився турок з білою хустиною в руці.

У ньому зразу впізнали Міклоша Ваша.

Його повели до Добо. По дорозі сотні людей засипали його запитаннями:

— Які вісті?

— Йдуть війська! — кричав усім Міклош.