Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

— У вогонь! — ревнув Добо.

Солдат жбурнув листа в огонь.

Селянин затремтів.

— Не збагну, як воно потрапило до мене! — виправдовувався він, чухаючи за вухом.— Хтось підсунув, либонь.

— В кайдани! — наказав Добо.— Вкиньте цього негідника до інших.

18

Оскільки з гармат палили безперестанку, того дня (дванадцятого жовтня) знову пішов дощ. Хмари розвіялися лише надвечір, коли промчав над землею колючий осінній вітер.

Обложенці побачили, що турки збираються в шанцях. Добо дозволив відпочивати тільки трьомстам солдатам. Решта чатували біля проломів.

Десь об одинадцятій годині ночі вітер здув з неба останню хмарину. Повний місяць осяяв Егер, і стало видно як удень.

— Гей, люди, до зброї! — пролунало одразу в усіх куточках фортеці.— Всі до зброї! До зброї, солдати, і всі, хто є у фортеці!

Барабани забили тривогу, сурмили сурми.

— Вночі почнеться штурм. Піднімайтеся всі, хто живий!

З руїн, залитих місячним сяйвом, вилізали постаті в шоломах і зі списами в руках.

Озброївся й панотець Балінт. Він почвалав до резервного загону, який стояв на ринковій площі, тримаючи у руці такого великого списа, що він зійшов би за дишель. До резерву приєдналися й обидва корчмарі. Озброїлися теслярі, мірошники, різники, селяни, які працювали у фортеці. Всі чекали наказу.

Обложенці відчували, що настає час останнього випробування.

По той бік мурів фортеці звучав дріб турецьких барабанів. Турецькі війська потекли до ровів, як вода після зливи. Над людською повінню майоріли хвостаті прапори. Позаду шанців засяяли на кінській збруї коштовні каміння й срібні персні. В багатьох турків чалми були понакручувані на блискучі шоломи.

Повсюдно носилися ясаули у високих тюрбанах, розставляючи атакуючі загони.

Опівночі довкіл фортеці спалахнули вогні гарматних пострілів, і протягом п'яти хвилин з гуркотом сипалися ядра. Потім пролунали тисячоголосі вигуки: «Біссміллах!», «Аллах!» — і до мурів полетіли хвостаті прапори.

Перед Старими ворітьми й на мурі фортеці в тридцятьох місцях палали вогнища. З сичанням займалися гноти гранат, просмолені вінки і, розсипаючи іскри, сотнями летіли на турків.

Але турки йшли на приступ як скажені, видиралися нагору, за всяку ціну намагаючись вилізти на мури. Швидко чіпляли штурмові драбини. По них, наче білки, стрибали вгору яничари, асаби і спішені кіннотники.