Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

А довгі вервечки верблюдів везли туго понабивані мішки. Один за одним спускалися верблюди з гори Баюс.

Добо повернув донизу жерла пищалей і мортир і наказав відкрити вогонь.

Густішали сутінки, а кінних солдатів ніяк не меншало. Стрілянину з гармат Добо припинив і тільки стрільцям дозволив коли-не-коли стрельнути.

А внизу, біля мурів фортеці, метушилися, працювали турки. Потріскував хмиз і оберемки виноградної лози, які скидали на купу. Доносилися гучні окрики ясаулів.

Добо розпорядився поставити у виломи і пробоїни мурів ліхтарі, приладнавши їх так, щоб вони освітлювали все назовні, але були недосяжними для турецьких стріл.

У фортеці панувала темінь. Лиш де-не-де поблимували ліхтарі. Біля Старих воріт пітьму розганяло тільки полум'я печей, у яких випікався хліб. Жінки працювали й співали.

— Нехай собі співають,— сказав Добо.— Хто співає, того щастя не покидає.

Опівночі Мекчеї спостерігав з вежі Бойкі, чи не ворушаться десь турки, чи не розпочнуть раптовий штурм.

Більшість офіцерів теж пильнували в різних місцях.

Мекчеї пильно вдивлявся в темінь і слухав, приклавши долоню до вуха.

Ззаду хтось смикнув його за полу доломана. Це був циган, взутий у яничарські черевики. На голові в нього стирчав шолом, утиканий когутячими перами. На поясі з одного боку висіла шабля, з другого — турецький ятаган з білим костяним руків'ям.

— Тс-с!— зашипів Шаркезі таємниче.— Тс-с!

— Ну, чого тобі?

— Ваша милість, ласкавий мій пане капітан, я вже відчув у руці вуздечку доброго коня.

— Ти щось вивідав?

— Ой-ой-ой!

— І докази маєш?

— Є, але їх треба ще впіймати.

— Так упіймай, дідько б тебе вхопив!

— Я? Упіймати?! Ласкаво прошу пана капітана піти зі мною й самі все побачите. Тільки швидше, швидше ходімо!