Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

— З того часу, як ми відбили приступ, циган вважає безпечнішим для своєї шкури лишатися разом з нами, незважаючи на всі обіцянки турків. Учора він працював серед солдатів із Кашші. Нині теж там же постарається знайти для себе роботу. Я сказав йому: «Зроби добре діло — одержиш хорошого коня з повною збруєю». Циган прикинеться, наче б він заодно з невдоволеними.

— А іншого надійного чоловіка ти маєш?

— Звичайно, що знайдеться, але хіба кашшайці йому повірять? Цигана вони мають за ніщо, тому його й не остерігаються.

— Хай дізнається лише одне: хто призвідці?

— Так я йому і сказав.

— Тоді добре. Ходімо.

— Пане капітан! — сказав раптом Мекчеї; голос його змінився, став якимось теплішим.— З усього видно, що до нас ідуть королівські війська.

Добо стенув плечима.

— Може, і йдуть,— сумно відповів він,— але ті ж ознаки, які вам говорять про їхнє наближення, мені говорять про зовсім інше.

Мекчеї зупинився як укопаний.

Добо розвів руками.

— Ясаули на місцях. Обох воєначальників я бачив на конях в Алмадярі. Не зняли з позицій жодної гармати. Оркестри тут...

— Ну, а те все що б могло означати? — спитав присоромлений Мекчеї, кліпаючй очима.

Добо знову знизав плечима.

— Напевно, братику, до лісу пішли.

— До лісу?

— Так. І на виноградники. Понатягають хмизу і землі, засиплють наші рови і зведуть насипи біля виломів. Але, брате мій Пішто, про це я кажу тільки тобі. Нехай у фортеці радіють і думають, що на підмогу нам ідуть королівські війська.

Добо простягнув руку своєму товаришеві і з довір'ям подивився йому в очі. Потім заглянув до кімнати, де лежали поранені — Пете і Будахазі.

Як тільки стемніло, турецькі кіннотники повернулися.

З фортеці випустили освітлювальні ядра, і всі побачили, що турки ведуть коней, навантажених хмизом і оберемками виноградної лози.