Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

Але селяни не відскочили. Вони теж стояли у воді у попідкочуваних штанах. Один з них несподівано схопив курда за руку й перетягнув до своїх.

Поки ошелешені турки отямились, четверо селян, підштовхуючи курда, тягнули його між водовозними бочками, а решта наставили списи на бусурманів, які через річку поспішали курдові на підмогу.

Курд кричав, виривався. Але його тримали міцні руки. Доломан полоненого тріщав по всіх швах, гудзики й шнури повідлітали. Чалма впала з голови, з носа пішла кров.

— Досить! — зарепетував він і кинувся на землю.

Проте на підмогу ніхто не приходив. Курда потягли за ноги, і з такою швидкістю, що він не міг встати, аж поки його не втягли у фортецю.

Там його поставили перед Добо.

Пиху як вітром здуло. Полонений струсив із себе порох і, приклавши руки до грудей, низько вклонився. Ноги в нього підкошувалися.

Добо завів полоненого до комендантської зали. Сам сів біля панцирника, якій висів на жердині, і навіть не наказав закувати полоненого в кайдани. Покликав Борнеміссу — тлумачем.

— Як тебе звати?

— Джекідж,— відповів турок, задихаючись і кліпаючи налитими кров'ю очима.

— З чиїх ти військ?

— Ахмеда-паші.

— Хто ти?

— Піад.

— Тобто піший?

Так, пане.

— Ти брав участь у штурмі Темешвара?

Курд показав свою ногу — на гомілці в нього червонів свіжий, досить довгий рубець.

— Так, пане.

— Чому впала наша фортеця?