Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

— Можеш скупатися, якщо хочеш,— запропонувала циганка і замість мила простягнула Еві шматочок глини.

Ева подивилася на дівчину. Циганка глянула у відповідь примруженими очима. Її погляд промовляв: «Який же ти гарний, юначе».

Ева усміхнулася і погладила дівчину по ніжній гарячій щоці. Циганка схопила Евину руку, поцілувала й вибігла.

Коли подорожні заглибилися в лісову гущавину, Гергей гукнув циганові-ковалю:

— Гей, друже Шаркезі! Було в тебе коли-небудь десять золотих?

Циган здивувався, почувши угорську мову.

— Було навіть більше, та тільки уві сні, перепрошую.

— А наяву?

— Одного разу справді було два дукати. Один я беріг два роки! Хотів віддати знайомому хлопчині, а тоді купив на ці гроші коня. Кінь здох. Тепер ні коня, ні золота.

— Якщо ти нам вірно служитимеш, то за кілька днів заробиш десять золотих.

Циган засяяв.

Гергей розпитував далі:

— Чому ти переїхав до Туреччини?

— Здоров'я мав міцне, і турки вмовляли йти до них у військо.

— Та ти ж ніколи не був силачем.

— Та я кажу не про руки, цілую ваші руки-ноги, а про дудку. Я на дудці вправно грав. Дударем я був і слюсарем, цілую ваші руки-ноги, тому турки весь час хапали мене. Привезуть і змушують працювати, а я завжди тікав.

— А жінка в тебе є?

— То є, то нема. Саме зараз немає.

— Якщо захочеш, можеш повернутися разом з нами додому.

— Навіщо мені, перепрошую, додому? Свого доброго господаря я вже там не знайду. А вдома мене знову полонять турки.