Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

— Ми теж її вчитимемо,— сказав Янчі.— Це не так важко, як здається. Наприклад, по-турецьки «яблуко» — «ельма», по-угорськи — «алма»; по-турецьки «моє» — «бенім», по-угорськи — «енем»; «баба» (батько) — по-нашому «папа»; «пабуч» (пантофлі) — «папуч»; «дюдюк» (дудка) — «дуда»; по-турецьки «чапа» (кирка) — по-угорськи...

— Чакань! — вигукнула, сплеснувши у долоні, Ева.— Я і гадки не мала, що вмій по-турецьки!

Слуга, який подавав обід, пошепки сказав Мекчеї, що внизу якийсь чоловік дуже проситься до них. Назвав себе Матяшем.

— Матящ? Що за Матяш?

— Прізвища він не сказав.

— Він шляхетного походження чи селянин?

— Схоже, що слуга.

Мекчеї розреготався.

— Так це ж Маті, дідько б його вхопив! Впусти його, послухаємо, що він скаже.

Маті, перехрещений, у Матяша, зайшов до кімнати червоний як рак і, збентежено кліпаючи очима, глянув на Мекчеї.

— Пане лейтенанте, прибув у ваше розпорядження!

— Бачу. А де ти був учора ввечері?

— Я і ввечері одразу прийшов до тями. Але ви, пане лейтенанте, так швидко покинули замок, що я не зміг вас наздогнати...

— Ти ж був п'яний, як чіп!

— Не зовсім так, перепрошую.

— А на чому ж ти приїхав? Адже я взяв твого коня.

Маті піднімав то плечі, то брови:

— Коней там було досить.

— І ти, пройдисвіте, вкрав коня?

— Та ні. Тільки-но ви, ваша милість, поїхали, я попросив, щоб мені допомогли вилізти на коня. Мене посадили інші конюхи, бо сам я цього зробити просто не міг. То хіба ж я винен, що мене посадили на чужого коня?