Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

— Та де ж?

— Там, де й решта коней.— І продовжував белькотіти, ледве підводячи важкі повіки:— Місце коню серед коней.

Мекчеї схопив його за комір:

— Кажи як слід, бо душу з тебе витрясу!

А хоч би й витрусив: душа його теж була п'яна!

Мекчеї штовхнув слугу до решти гуляк і побіг у конюшню розшукувати коня.

Старший конюх теж був п'яний. Мекчеї, якби захотів, міг вивести всіх коней.

Йдучи темною конюшнею, він гукав:

— Мусто!

З одного стійла почулось іржання. Там гнідий кінь Мекчеї наминав овес, а поруч стояла сіра кобилка Маті. Якийсь іще не дуже п'яний слуга допоміг йому осідлати обох коней. Ніхто не цікавився, чому він так швидко покидає палац, не дочекавшись кінця вечері.

Гергей уже чекав на подвір'ї. Його осідланий кінь бив копитами землю біля паркану.

Стояла прохолодна й тиха ніч. Хмари, здавалося, застигли на небі. Місяць, наче половинка срібної тарілки, перепливав від однієї хмаринки до другої, осяваючи землю блідим сяйвом.

Це ти, Гергею? Я приїхав. Правильно я зрозумів наречену?

— Правильної — весело відповів Гергей.— Вночі ми звідси втечемо.

Не минуло й півгодинки, як перед хатою ковзнула метка тінь, хутко відчинила двері і ввійшла. Це була Віца.

Вона втекла з палацу в тому ж чоловічому атласному костюмі, в якому співала в палаці.

5

Адріанопольський шлях такий же запилюжений, розбитий, розритий коліями, як і дьєндешський. От якби могли перетворитися на перлини ті сльози, що падали на цей шлях! Їх було б море і назвали б їх, напевне, угорськими перлинами!

Заїжджі двори, які стояли на околицях турецьких міст, це справжні маленькі вавілони[43]. Тут розмовляють усіма мовами світу. Чи розуміють їх господарі — то вже інше питання. Вони стають особливо нетямущими, коли якийсь звиклий до панського життя подорожній вимагає собі окрему кімнату, постіль та інші чудернацькі речі.

Заїжджі двори, чи, як їх ще називають, караван-сараї, на всьому Сході однакові. Це великі незграбні будівлі з оцинкованими дахами, подвір'я оточене кам'яною стіною заввишки в зріст людини. За кам'яним муром тягнеться ще одна кам'яна стіна, нижча й товща. Її можна було б назвати лежанкою, хоч це все-таки не лежанка, а тільки широка стіна з пласкою поверхнею. Однак і стіною її назвати теж неправильно. Це скоріше лежанка, тому що подорожні вмощуються на ній, щоб уночі на них не стрибали жаби.