Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

Його дружина відрахувала на столі гроші — спадщину Гергея, точніше, його бойову здобич. Гергей сховав гроші в кишеню.

Постояв ще якусь мить. Можливо, він думав, чи не треба йому за щось подякувати — ну, хоч би за те, що вони зберегли його скарб. Але ж берегли вони не для нього, а для своєї доньки!

Він мовчки вклонився і вийшов.

Блідий, як смерть, побрів юнак коридором. Назустріч ішли святково одягнені гості, і він раз у раз притискався до стін, даючи їм дорогу.

Та ось його погляд упав на двері навпроти себе, на яких стояло прізвище Мекчеї.

Він зайшов у кімнату. Там не було нікого. На столі горіла свічка. Гергей впав на ліжко й заплакав. Чому він плакав? Цього він і сам не знав. Кишені його набиті грошима. В цю хвилину він став багатою і вільною людиною. І все ж юнак відчував себе покинутим сиротою.

Скільки образ, зневаги довелося йому стерпіти!

«Клятий старий! Чи в тебе й серце дерев'яне?»

Веселі звуки рогу пролунали в палаці — гостей запрошували до вечері.

У коридорах відчинялись і зачинялись двері, мармуровими плитами зацокотіли каблуки.

Потім настала тиша, і двері в кімнату відчинилися.

— Мекчеї...— тихо озвався ніжний голос.

Гергей підхопився.

Перед ним стояла Ева у рожевій шовковій сукні. Якусь мить вона стояла приголомшено, а затим почувся тихий зойк, і молоді впали одне одному в обійми.

— Ево! Моя Евіцо!

— Гергею!

— Ти поїдеш зі мною, Ево?

— Хоч на край світу, Гергею!

За святковим столом зібралося близько сімдесят осіб. Здебільшого придворна знать, решта — родичі нареченого, запрошені на весілля.

Королева з синочком сиділа гордовито на чільному місці. Обоє в зеленому оксамитовому вбранні. За їхньою спиною на стіні висіли вінки, сплетені у вигляді корони. Ліворуч від королеви сидів чернець Дьердь, а поряд з королевичем — наречена і її мати, навпроти нареченої — жених. Вечеря розпочалася спокійно і тихо. Гості перемовлялися пошепки.