Розділ «Частина третя Лев-в'язень»

Слова нещасної жінки змішалися з риданнями, і всі замовкли, скорботно дивлячись на неї.

Господиня витерла сльози і звернулася до Тіноді:

— Шебеку,— сказала вона, вимушено усміхаючись,— невже ми частуватимемо друзів нашого дому тільки сльозами? Візьміть-но лютню і заспівайте нам отих пісень, що їх любив слухати мій чоловік... А ми заплющимо очі й уявлятимемо собі, що він сидить тут разом з нами.

Вже три роки в цьому замку не звучала лютня Тіноді. Хлопчики зраділи особливо, їм дуже хотілося почути спів дядька Шебека.

Дяк вийшов у сусідню кімнату і приніс звідти інструмент, схожий на гітару.

Він проспівав речитативом історію жінки на ім'я Юдіф[41], виводячи мелодію на струнах лютні.

Ця пісня втішала. Всі зрозуміли, що Олоферн, про якого співалося в пісні, то сам султан. Але де ж та красуня Юдіф, що зітне йому голову?

Коли Тіноді доспівав до середини пісні, мелодія під його пальцями враз змінилася, і він затягнув глибоким, м'яким голосом іншу:

Угорщина сьогодні плаче від біди.

Тут замість радості жалоби чорний сон.

Красу сплюндровано, розкрадено скарби,

Мужів достойних вороги взяли в полон.

Присутніх за столом пойняв болісний щем. У Добо теж виступили сльози на очах.

— Я можу продовжувати? — нерішуче запитав Тіноді.

Господиня кивнула головою.

Тіноді проспівав про те, як турки заманили в пастку пана Балінта, як повели його, закутого в кайдани, спочатку в Нандорфехервар, а потім у Константинополь. Під кінець пісні Тіноді вже не співав, а тільки скорботно шепотів:

А тут твоя дружина й діток двоє

За тебе моляться, за тебе сльози ллють.

Гірке сирітство точить їх журбою,

Краси очам не бачить, серцю не відчуть!